Анатолій Дністровий – письменник, дослідник гопівської філософії й цікавий співрозмовник, автор поетичних книг “Проповідь до магми” (1998), “На смерть Кліо” (1999), “Спостереження” (1999), “Жовта імла” (2001), „Покинуті міста” (2004), романів “Невідомий за вікном” (2001), “Місто уповільненої дії” (2003), „Пацики” (2005), “Патетичний блуд” (2005), низки оповідань, новел, поетичних перекладів із німецької (Г. Тракль, Й. Вайнгебер, П. Целан, Г. Бенн, Г. Фріч), чеської (В.Незвал), білоруської (А. Рязанов), а також низки статей та есе літературно-критичного, літературознавчого та культурологічного спрямування. Поезії з книги "Проповідь до магми" та "На смерть Кліо" перекладалися німецькою та вірменською мовами. Поговоримо ми з Анатолієм про українські видавництва, гопів та простецьке життя. Письменник-філософ багато часу проводить у весвітній павутині й навіть має особистий щоденник
otec-bonifacij.livejournal.com.
«Хорта» - поки що маловідомий запорізький етно-гіп-гоп або етно-фанк гурт, який вже має повноцінний альбом, проекти з такими «метрами» українських open-air’ів, як «ТНМК» та «Тартак». Соліст гурту, Андрій Лобода, поділиться спільними з «Танками» планами на майбутнє, розповість про Запоріжжя (в тексті переважно ЗП), проблемами українства на межі 15-річчя Незалежності України, про харківську гастроль та дещо інше.
ТНМК – гурт, який не потрібно представляти, оскільки немає такого українця, що про них не чув. Цей гурт ніхто не намагається загнати в якісь стилістичні межі, оскільки «Танок» - це оригінальний стиль і набагато частіше можна почути про «стиль ТНМК», навіть у контексті інших українських музичних банд. Зустрілися ми з хлопцями в книгарні «Бабуїн», де разом намагалися пригадати їхні студентські часи. Олександр Аркадійович Сидоренко (далі – 
Восени "Воплі Відоплясова", в рамках відзначення свого двадцятиріччя, збираються випустити платівку "Були Деньки". Зараз мало хто пам'ятає, що ранні "ВВ" - це була справжнісінька панк-група. Драйвова музика і вар'ятські тексти дуже пасували двадцятирічним музикантам. Хоча енергії і творчого запалу їм і тепер, двадцять років по тому, не займати.
Ірен Роздобудько – одна з найуспішніших українських письменниць, яка працює в різних жанрах – від психологічних трилерів та детективів до романів-алюзій. Маючи „модні” коріння з Донецьку, вона вміло керує українським словом і має широке коли читачів на теренах всієї країни. Її можна назвати такою собі „жінкою-бджілкою” через працьовитість та відданість слову, крім редакторської роботи в „Каравані історій. Україна”, Роздобудько працює над декількома романами водночас, а також встигає „покуштувати” літературні новинки від колег. Ірен каже, що вустами своїх героїв говорить про сенс життя, а нова сатирична книга „Оленіум” – стверджує його абсурдність. Вона продовжує дивувати своїх читачів, але поки не наважується подарувати їм свій віршований доробок.
Лариса Денисенко - ще одна чудова письменниця, яка творчо відкрилась завдяки "Коронації слова". В 2002 році тоді ще дилетанка отримала гран-прі в номінації "Роман" навпіл із письменницею Марини Гримич. Денисенко друкувалася в "Кальварії", тепер - в "Норі Друк". Письменниця виділяється багатоманітністю й реальністю вигаданих сцен та образів.
Леся Герасимчук – фронтвумен львівського гурту «Королівські Зайці» - чи не єдина по справжньому діяльна і творча жінка на українській сцені. Пише класичну і сучасну музику, має неперевершений ніжно-сильний вокал. Лірика цього гурту давно здобула прихильність серед поціновувачів хорошої та якісної пісні.
