Діоген, певно, виглядав так само. “Шокова терапія” ))). А в цьому таки щось є.

Якщо хтось не розгледів у романі глибокого психологізму й завуальованої за багатьма деталями життєвої філософії - це його проблеми,а не авторки. Ще досі роздумую над фіналом сімейної драми чи то трагедії Вербицьких. Стільки всього було сказано "ненароком", що вже обдумала з десяток варіантів першопричин такого розвитку подій.
Щодо реалістичності роману в мене не виникло сумнівів. Ось таке воно, наше життя, без прикрас і фальші. Просто ми самі собі часто брешемо, настільки часто, що вже й не бачимо межі між реальним і вдаваним життям. Так, можливо, є збіги обставин в сюжеті, яких поза книгою не могло би бути. Але ж якби не ці співпадіння, читати було б не так цікаво. А з другого боку, в житті зустрічаються не менш вражаючі людські долі.
Книга захопила і вразила, як і три попередні романи. Письменниця, без сумніву, - геніальна!

у кожної літератури має бути своя Дарья Донцова. Тільки не треба думати, що це має якийсь стосунок до якісної художньої прози;)

ше 50 сторінок лишилось і мене ця книжка дуже приємно здивувала
не шкодую шо взяв її читати