а у Ангеліни вже блог на Сумно є?

Шановний, те, що Ви іменуєте "валить кулем", якщо звіритися з енциклопедією, називається порівняльним літературознавством. До того ж, Ви навряд зможете довести свою тезу бегемота і кришталь. Візьмімо тих небагатьох (насправді їх значно більше), кого я возвеличив до магічних реалістів. Харченко ("Історія") знає на десяток "дуже українських" слів більше за Малярчук. Натомість, остання ("Як я стала святою") навіщось використовує на десяток більше густо наведених алюзій. Про Жураківського ("Сателіти") хтось, звісно, може сказати, що це новий Бруно Шульц. Але придивімося до його методів: вони не різняться з методами Харченко й Малярчук, тобто різняться лише кількісно, частотою, інтенсивністю застосування. Соціальна, політична чи моральна вартості творів не фігурували серед їхніх цілей. Ідеологічно це – деконструкція, а не деміургія, а про їхні естетичні цінності я серйозно можу поговорити хіба з читачами, що не зазирали до перших абсурдистів, або з головним героєм фільму "Мементо".
Любі мої коментатори. Під моїми статтями часто лишають кумедні завваги: то я занадто молодий, то занадто старий, щоб рецензувати сучукрліт; "не розбираюся в темі"; є "малоосвіченим хлопчиком", заздрю письменникам, рубаю їх через особисті рахунки тощо. Досі жодна жива душа, яка мала бажання сперечатися з моїми статтями концептуально, не лишила ЖОДНОГО КОНТРАРГУМЕНТУ. Покайтеся – і адью!

справді з поняттям "рафінованості" ми справді не порозумілися. певен, що в діалозі про літературу Бекет аж ніяк не може бути "приплетеним", і в зазаначеному переліці він цілком, як ніхто інший доречний. і ще таке: деякі зі своїх текстів він писав у віці дідуся (а мій брат у свої двадцять взагалі нічого не читає), тому виправдовувати несприйняття тексту віком, статусом, професією, місцем у суспільстві – не цілком чесно. любові до читання не достатньо, потрібен смак – а його треба розвивати. але це так... вправляння в дотепності. бажаю Вам смачної паски!

А як ви гадаєте абсурд можна охарактеризувати як добре чи не добре?) Скажу чесно від драматургії С. Бекета, я ловлю кайф.
Щоправда подивована, куди ви його приплели)))
Я висловлювала свої думки в контексті сучасної української літератури.
"Депеш Мод" моїй 75-річній бабусі не видався б таким класним як мені Та й "Годо" чи "Едшпіль" вона б також не сприйняла, так як сприймаю я. До речі Бекет це не "рафінована" література.
Рафіноване – це попса, рафінованим може бути навмисне використання не нормативної лексики, як самоціль, як данина моді...
Може я висловлююсь не зрозуміло,проте сподіваюся на розуміння)