Така емоційно-тепла рецензія...
Захотілося прочитати книжку :)
Сподобалося:
"треба хоч трішки знати самого автора. З одного боку він – учасник шахового турніру Blaszczak Memorial у Вроцлаві 1990 року, на якому посів почесне 96-те місце" :))
і
"для читача, що ніби підглядає за таїнством гри-з-самим-собою у щілинку книги, не підозрюючи, що за ним самим не менш безсовісно підглядають з її безодні".
А щодо шахів, то ця тема в українській літературі продовжується.
Спочатку було високе - шахопоезія Анатолія Мойсієнка,
тепер низьке(?) - проза Михайла Бриниха...
Бо це псує поетичий текст, це мов плями болота на платті нареченої.
Винахідливе прізвище - Мікрохвильовий :) Сподобалося :))
а чому "збиті або дієслівні рими" найнеприємніші в поезії?
і це ще з клари цеткін почалося, яка спиздила цю цифру у букви і цифри собі на день народження! дивіться, щоб букву ніхто не потяг!
я розумію, що цифра вісім особисто нам не належить, але скільки вже можна використовувати цю нещасну цифру для жіночої творчості
Цікава рецензія!!!
Однак оцей абзац - "Можливо, я радикально помиляюся[...] що наввижалися мені[...] що я їх перерахувала[...] Цілком припустимо й те, що просто сама ваша покірна слуга рецензентка - невиправна, бо не може[...] Але, прошу, дозвольте лише їй висловитися до кінця" - зайвий.
Навіщо така патетика? Апелювання до читача? Навіщо так виставляти себе через самоприниження? Якщо йдеться взагалі не про Вас, а про «Лілу після тебе». Свій сумнів можна було б висловити кількома словами.