тяжке життя богеми ))

"Український читач не настільки багатий, щоб на ньому заробляти." - все ж так ліпше було б назвати ;)

Ой, а її вже презентували, в софії київській.
РІЗДВО У СВІТІ – 25 грудня (середа):
17:00 – Благодійний аукціон "Під Крилом Ангела". Збір коштів на відтворення постаті Архистратига Михаїла і Воздвиження на шпиль Південної Вежі на території Софії Київської.

РІЗДВО – 7 січня (середа):
17:00 – Традиційні народні колядки, різдвяні обряди з Дідухом, відтворення старовинного театралізованого Вертепу. Беруть участь фольклорні гурти "Гуляйгород", "Хорея Козацька", "Гуртоправці", "Древо" та інші.
Вхід в етнічних строях безкоштовний.

Маріанна Кіяновська – визнана сучасна поетеса, авторка, яка культивує жанр «вінка сонетів», раптом заявила про себе як прозаїк. Найсвіжіша збірка оригінальних новел Маріанни Кіяновської «Стежка вздовж ріки» (К.: Факт, 2008) відкриває сучасному читачеві можливості і способи оновлення постмодерного мислення у Новому Тисячолітті. Збірка новел складається з шести текстів («Вона і діти», «Ляльковий дім», «Гра у живе й мертве», «Все як треба», «Маг і принц», «Прометей»), які написані у новелістичному жанрі і до кінця витримані в класичному значенні жанру новели – як твору з наскрізним пуантом. Однак на цьому їхня новелістичність і закінчується. Авторка пропонує читачеві твори відверто безподієві (а це не відповідає рівню новели як тексту, що зображає одну нечувану подію, яка трапилася), але – що парадоксально! – цілком фабульні. Пуант – наскрізний, сказати б навіть, – всепроникаючий. Фабула концентрована, стягнена, практично емблемізована. Події як такі (тобто як одиниці дієспроможності і дієздатності сюжету) відсутні. Наявні лише видимі знаки подій – так звані симптоми, які безпомилково допомагають встановити «алюзійну залежність» та «інтертекстуальну хворобу» тексту. Це не діагноз. Це метод лікування літератури, залежної від постмодерної симптоматики, у яку потрібно дозовано «вживлювати» реалізм, побутовізм, речовізм. Характеристичною деталлю назви збірки є символ ріки. Без винятку у кожному тексті ріка виступає водночас і подією, і декорацією. Авторка поступово набуває «річкового» досвіду: вміння мислити річкою, мислити як ріка, бути-в-ріці як у речі-в-собі. Це фактично мета її мандрівки «стежкою вздовж ріки» – у просторовому і часовому вимірі тексту. У просторовому – крізь епіграфи, що створюють контекстуальну «рамку» для текстів-«ніби фотографій», засвічених у негативі. У часовому – інтертекстуально, тобто алюзійно, без конкретних натяків, вказівок і свідомих покликів та імен, що й означає – симптоматично, у лихоманці читаного і перечитуваного.

будівля страшна..

о)) там ще й двієчка))) по цій фотці можна якийсь ребус замутити.

агов, авторе! це глюк, чи мистецьке бачення таке?)))

Десь я вже це бачила! ггг))

Агрні фото, дякую за задоволення перегляду.

Відмінне фото! Дуже подобається!

хто чим і чому гидує?..

таке враження, що ти її бачила наживо;)))) бо якшо не знати, то тре довго придивлятись, щоб помітити)))

не встиг перейменувати )))

тєрпєть нєнавіжу, коли мене так обзивають!!!!