«Квітослава»: Розповідь про «пересічну непересічність, котра дещо переперчила печериці»

Часто ми беремо книжку для того, щоб в процесі написання отримати певну дозу терапії. Отар Довженко свою «Квітославу» писав для того, щоб провести сеанс лікування самому собі. Квітослава виходила до Отара маленьким фрагментами взимку 2004 року. Широко відомий у вузьких колах мережевої публіцистики, блоґів, донедавна також головний редактор літературного сайту «Літклуб», Отар Довженко використовував, здається, все мимоволі набуте під час свого он-лайн життя. В цій мозаїці цікаво відшуковувати герої і події про котрі вже десь читав.
На перший погляд здається, що «Квітослава» – глибоко реалістична повість. Якби вона не була такою романтичною. Потрохи наївні, смішнуваті, але неодмінно логічні, беззаперечні, висновки, зроблені дитячою логікою, надзвичайно плавно переростають у сумніви і переживання Квітослави-підлітка.

Пошуки хлопця проходять ниткою крізь всю книжку. Вони абсолютно природні, як для дівчини, котра ніколи не вміла це вдало робити. З одного боку Квіту сунуть вперед розповіді подруг, котрі розповідають як все цікаво та романтично. Та у пошуках Квітуня завжди натрапляє на розчарування, і розповіді залишаються казками мріями. А ще до всього додається те, що героїня – галичанка. Втім ніяка вона не героїня, вона з тих молодих львів'янок, котра носить строгі довгі спідниці і коричневі светрики. Вона серед тих, про кого завжди казатимуть «мила», «симпатична» та «щось в ній є».

Тому єдиною можливістю показати себе інакшою стає інтернет. Тут одна з найсильніших сторін книжки, бо сам Отар Довженко до мозку кісток знає, що таке життя в он-лайні. Свого часу інтернет відіграв значну роль і у його житті, і вніс туди великі зміни.

У Квітослави особливі відносини з матір'ю. Вона з тих дітей, котра осуджує огріхи матері, котрі її дуже дратують. Але вона любить свою маму, розуміє стан її справ і дуже від неї залежить. «Квітослава» – повість, де здобуття волі від батьків закінчується не дуже весело. Здобуттям примарної волі вона, властиво, і закінчується. А що там далі? Далі невизначеність.

Повість Отара Довженка – розповідь про «пересічну непересічність, котра дещо переперчила печериці». Втім, читач сам повинен знайти і свої загублені шматочки головоломки. Такими шматочками володіємо і ми, тому при перечитуванні повісті створюється легкий ефект дежа-вю.

Книгу органічно доповнюють кілька коротеньких оповідей.

«Я кохаю музику».
Все закручено на основі неканонічної молодої особи, котра лишає головного героя, обравши життя із поетом-лауреатом радянських часів. Надзвичайно точне, докладне, проте не белетристичне оповідання про відчуття втрати, здавалось, коханої людини. Текст переповнений архетипними персонажами, котрі часто додають легких барв при блуканні містом, в разі поганого настрою. Терапія для покинутих.

«Пісня шлагбаума»
Псевдодослідження автора на тему панпсихізму. Виявляється, що шлагбауми мають своє особливе мислення, котре на перший погляд здається напрочуд лінійним, втім в міру заглиблення в суть думок шлагбаумів, в них виявляються свої ніші і нитки для маніпулювання дійсністю. Цей твір стане непоганою терапією для тих, хто веде монотонний і розмірений тип життя.

«Бо сьогодні субота»
Десь приблизно в середині 60-х років виникла певна соціальна категорія дачників і тих хто обирає «активний відпочинок на природі». Оповідання про сон, в котрому місцеве населення виявляє своє двозначне ставлення до дачників та пікнікерів. Історія про майже надумане кохання. Терапія для тих, хто ще не закохувався, дуже цього хоче, і з цього приводу почуває себе трішки незручно.

«Інерція»
Есе для тих, хто займається спінінговою риболовлею. Енциклопедія з життя Дніпровського рибалки. Тонкого настрою при перечитуванні надають звуки, тут їх є широка класифікація: від хлюпання хвоста рибини до тріщання котушок вітчизняного виробництва. Все приправлено легкою поливкою ранкового Дніпрового туману.