«Аліса в країні Чудес»: опинитись в улюбленій казці

 Так, ти божевільна. Ти геть з’їхала з глузду…

Проте є один секрет – усі найкращі люди такі

Чарльз Кінгслі

«Аліса» Тіма Бартона – поза сумнівом, найнезвичніша картина за твором Льюїса Керрола з усіх існуючих. Найживіша, найяскравіша і, безумовно, найочікуваніша. 4-го березня «Аліса в країні Чудес» стартувала в Росії, 5-го – в США, і ось, 11-го березня – нарешті й в Україні.

Опинитись в улюбленій казці – мабуть, таку мрію мав кожен, хто мав улюблену казку. Підростаючи, ми пристаємо до одного з таборів: хтось добре розуміє, що це неможливо, що казка – це лише казка. Інша, менша частина, шукає, як би цю мрію втілити. Найбільш талановитим це вдається, і способів безліч. Найочевидніший з них – написати продовження, ілюструвати або екранізувати улюблену дитячу історію.

Тім Бартон намалював свою Алісу, ту, якою прочитав її він і лише він. Навіть якщо врахувати томи коментарів і тлумачень керролівського твору, то вони все одно стали лише додатковими скельцями у мозаїці Бартонівського сприйняття. Перші теми, які виникають у країні Чудес – «Чи пам’ятає вона (Аліса, Бартон, глядач) попередній раз (тобто оригінал)» і «Чи та це Аліса?». Але це, звісно, не рятує від нарікань: «Аліса насправді не така! І країна Чудес не така!» Доходить до того, що фільм називають екранізацією, хоча знятий він за сюжетом, якого не було в Керрола в жодній з книжок.

Сценаристка Лінда Вулвертон, знана за роботами над «Красунею і Чудовиськом» та «Королем Левом», розгортає свою історію, відштовхуючись від славнозвісного віршика «Jabberwocky», що фігурує в «Задзеркаллі», має безліч перекладів і може вважатись визначною «лінгвістичною пам’яткою». Запозичивши Жербельковта з канонічної ілюстрації Теніела, художник дає нам знак, що він пам’ятає «попередній раз», так само як і Бартон, і Вулвертон. Але вони розповідають нам іншу історію. У ній майже кожен робить свій вибір, що обов’язково для сьогоднішнього кіно (винятки є, але їх мало) і неможливо у світі країни Чудес Керрола.

Події фільму розгортаються через багато років після описаних у книзі. Головній героїні – Алісі Кінгслі – 19 років, і вона абсолютно переконана, що подорож до країни Чудес у дитинстві – то був просто сон. Найперше впадає в око, що Аліса почувається затиснутою в рамках етикету та загальноприйнятих моральних норм, і що вона радше нещаслива. Втім, чи не в усьому, що вона говорить і робить, відчувається протест і прагнення віднайти себе, починаючи навіть з манери одягатися. Прикметно, що 19-річну Алісу зіграла 19-річна австралійська акторка Міа Васіковська. І зіграла блискуче.

Фантасмагоричні персонажі стають на бік однієї з ворогуючих сестер-королев, Білої або Червоної. Для Аліси Підземний світ, світ її нічних жахів, стає дзеркалом, у якому відбивається ситуація необхідності прийняття важливого рішення, від якої вона втекла Згори, і від якої далі вже тікати нема куди. Цього всього не було у Льюіса Керрола? То й що? Герої високооплачуваної гри під назвою «фільм Тіма Бартона «Аліса в Країні Чудес» чесно заслужили участь у ній. І скористались правом «зіграти в Алісу» так, як мріяли. Наголосили те, що було важливо саме їм, ті таємниці, які засіли в мозку і вимагали тлумачення. От питання «Чи їдять кішки кажанів?» не зацікавило жодного з них. А трагічна особа Чирвової королеви (Хелена Бонем-Картер) і причина її образи на весь світ, що вилилась у щосекундному «Голову геть!» стала однією зі стрижневих у цій історії. Образ Капелюшника (Джонні Депп) став ще одним стовпом «нових пригод Аліси». Ці два образи вийшли у картині найбільш яскравими.

Любов до країни Чудес всіх, причетних до створення фільму, видно неозброєним оком (а озброєним стерео окулярами – видно ще краще). На своєму знімальному майданчику режисер зібрав цілу плеяду голлівудських зірок: Джонні Деппа, для якого «Аліса» – вже сьомий спільний з Бартоном проект, Енн Хетевей, Хелену Бонем-Картер, Метта Лукаса та багатьох інших, чиї голоси дісталися анімованим персонажам. Щоправда, несподівано епізодична роль дісталася птахові Додо (Майкл Гоу), мало було й Чеширського кота (Стівен Фрай) з Гусінню (Алан Рікман), хоча саме Гусінь врешті допомагає Алісі повірити у власну «можність».

Тім Бартон не зрадив собі і зняв дуже яскраве та деталізоване кіно. Цікаво, що знімалася «Аліса» на двох локаціях: «реальний» світ – в Корнуеллі в Англії, дії ж, що відбувалися у Нижньокраї, – на фоні зеленого екрану в павільйоні студії, а картинка створювалась в процесі пост-продакшна за допомогою комп’ютерної анімації. Фільм також пістрявіє чудовими чудернацькими діалогами; в одному з таких, наприклад, кінь Чирвового валета, посміюючись, каже своєму наїзникові, що собаки «тупі, наче гриби в полі». Не можна, до речі, оминути увагою переклад, який заслуговує окремих оплесків.

Не менш яскравим, ніж сам фільм, є саундтрек до нього. Реліз складається з двох частин: подвійний cd з офіційним саундтреком авторства Денні Елфмана та збірка «Almost Alice», над якою працювали такі відомі виконавці, як Авріл Лавін, Franz Ferdinand, Tokio Hotel та багато інших. Елфманівська «Alice’s Theme» та її варіації дуже вдало доповнюють візуальний ряд, залишаючись при цьому цілком самодостатніми. Можна, однак, спостерегти деякі перегукування з саундтреком до «Кораліни» Генрі Селіка. А фінальним акордом фільму стає композиція «Alice» Авріл Лавін. До слова, на цю пісню було знято окремий кліп, в якому Авріл виступає в ролі Аліси, однак навіть таким чином пісню прикрасити не вдалося. Хоча наприкінці фільму прослуховується цілком стерпно.

Наостанок хочеться додати, що у форматі ІМАХ 3D всі персонажі картини виглядають неймовірно реальними, часом навіть занадто реальними, і вже одне це свідчить на користь перегляду фільму саме в ІМАХі.