«Чудеса Маленького Міста» Гурама Петріашвілі – небезпечна книжка

Якщо ви хочете, щоб ваші діти виросли нормальними громадянами, не захоплювались непрактичними мріями і не боялись бути «як всі» – пильнуйте, аби їм до рук не потрапила книжка «Чудеса Маленького Міста» Гурама Петріашвілі.

Бо звідти вони зможуть набратись дуже небезпечних переконань. Наприклад, що комфортне розміренне існування – не аж така цінність, і ним можна пожертвувати заради того, аби навчитись керувати вітром, або щоб розфарбувати власну тінь і все місто у веселкові кольори. Або ще гірше: що хороша робота – це не та, яка приносить якнайбільше грошей. Це не щоденна нудна повинність, яку треба відбути, аби мати можливість, ситно повечерявши, всістись перед телевізором. У чарівному світі Маленького Міста можна отримувати задоволення від своєї праці: від пошиття капелюшків чи роботи трубочистом, маляром або скрипалем. Для цього варто, правда, її любити і виконувати творчо, а за це, навіть у Маленькому Місті, може бути непереливки. Гурам Петріашвілі, попри шкідливі переконання, ніде правди діти – чесний у своїх історіях. Він попереджає читачів, що опиратись догмам, робити не так, як заведено – небезпечно, ліниві співгромадяни можуть обуритись.  

А загалом, не такі вже й чудні чудеса трапляються в Маленькому місті. Мабуть, це – найпідступніше у цій книжці. Її герої – звичайні собі чоловіки й жінки, бабусі й дідусі, діти. Дітей, щоправда, в Маленькому місті казково багато. І вони є повноправними учасниками всіх подій у своєму місті. Утім, дорослих, що подібні на дітей, в цих історіях теж вистачає, саме вони і є начасту головними героями – ті, які добре бачать безглуздість «правильного» існування, люблять дощ, довіряють своїм снам, ходять догори дригом, світяться і літають... У все це дуже легко повірити, до того ж, у Маленькому Місті, як і в вашому, і в моєму, вистачає й інших людей – тих, хто не дуже-то любить диваків, яким ліньки вірити в чудеса і які воліють висміяти тих, хто робить щось незвичне – на всяк випадок, щоб згодом їм самим не довелось змінювати своє життя.

Ці історії неймовірно гарні. Гурам Петріашвілі володіє чарівною палітрою – от де справжнє чудо! – в якій є світлий сум і гіркий розпач, тиха радість і буйне весілля, зачаєні мрії та ідеї-фікс, які підкорюють собі життя своїх власників. З їхньою допомогою Казкар змальовує картинки, які здатні запам’ятатись на все життя. Не переказуватиму їх вам – у цьому немає жодного сенсу, книжка доступна, тепер в українському перекладі й ошатному виданні, з ілюстраціями Марії Шутурми і передмовою Івана Андрусяка. Також, до речі, до видання включений вірш Івана, присвячений Гурамові Петріашвілі – про бегемота, який почав літати. І до речі до речі – крім людей, чудеса у цій книзі відбуваються і з тваринами: літають тут також кити, а динозаври відмовляються жувати-жувати-жувати і вперто дивляться на сонце...

Утім, я повторююсь, адже я з самого початку попередила, що ця книжка – про те, як бути не таким як всі. Як це захопливо, хоч часом і не дуже безпечно.