«Поштамт» Буковскі – про вибір у власному житті

«Боже, поштарі тільки те й роблять, що листи розкидають і грають баб. Це робота для мене, о так, так, так, так». Власне, про ці речі здебільшого і йдеться у романі американського поета і прозаїка «Поштамт» Чарльза Буковскі. Головний герой роману Генрі Чинаскі працює на поштамті. Паралельно з цим він частенько змінює дівчат, з якими ділить ліжко. І якщо перше, тобто робота поштарем, Генрі досить напружує, то факт  різноманіття сексуальних партнерок його аніскільки не бентежить. Навпаки, усі ці еротичні пригоди розслаблюють головного героя після напружених трудових буднів. «Я повернувся додому й прилаштувався до теплої Беттіної дупи». І начебто не було тієї біганини на роботі, усіх тих доган, які довелося викидати у смітник і нервового начальника Джонстона... Перефразовуючи відому рекламу – «прилаштувався до теплої Беттіної дупи» і нехай весь світ зачекає.

Чарльз Буковскі свій перший роман «Поштамт» написав у п'ятдесят років. Витратив на це двадцять ночей, двадцять пінт віскі, тридцять п'ять шісток пива і вісімдесят сигар. Книга, видана у видавництві «Факт» — перша ґрунтовна публікація Чарльза Буковскі в українському перекладі. До слова, бездоганний український переклад стронґовського лише підкреслює зміст того, що хотів донести автор до своїх читачів. Скажімо, чого тільки варта така фраза: «Гей ти, дзюрко! Хочеш мого патика собі в кунку, нє? Цього тобі треба, пичодайко?» Якщо вам зрозумілі усі слова – вітаю! Мені, скажімо, значення деяких доводилося відгадувати.

Впродовж усього роману його героєві Генрі Чинаскі не вдається втекти від поштамту. Навіть коли він думає, що це врешті-решт сталося, усі дороги знову приводять його на пошту. Це дещо нагадує роботу у теперішніх корпораціях та великих компаніях. Хоч як ти їх і ненавидиш, але все одно залишаєшся там працювати, усвідомлюючи, що змінити такий устрій просто неможливо. Втім, самому Буковскі таки вдалося уникнути ненависної роботи. «У мене був вибір – лишитися на поштамті і збожеволіти, чи вибратися звідти, гратися у письменника і голодувати. Я обрав голод», – говорив автор після написання роману. Ці його слова, як і, зрештою, весь роман, зайвий раз доводять, що усі ми – творці власної долі і завжди можемо вибирати стежки на роздоріжжях у своєму житті.