Чиж, його компанія та вічна молодість рок-н-рола

Концерт гурту «Чиж&Co», що пройшов 20 травня у Жовтневому палаці, – черговий із серії Джем-концертів «Живий звук. Твій рок-н-рол». І це таки щира правда – концерт був живим у всіх сенсах цього слова, і рок-н-рол був дуже особистим – здається, для більшості слухачів, які прийшли на концерт, це була якась своя приватна ностальгія. Принаймні, із реакції залу на кожну пісню – з упізнавання з перших акордів і бурхливих оплесків наприкінці композиції – виходило, що люди отримали те, за чим прийшли.

Концерт розпочався із пафосного прологу про «тисячі акордів... сотні пісень... безліч гітар, що повторюють його композиції...» і про те, що «його рок-н-рол – це твоя молодість», «його блюз – це твоя історія». Його – тобто Сергія Чигракова, Чижа. Колись – харківського музиканта, тепер – лідера пітерської команди «Чиж&Co». Власне, цей концерт і був зустріччю з молодістю, що її звично символізує рок-н-рол, який, за великим рахунком, в 90-х роках минулого століття аж ніяк не був чимсь несподівано-оригінальним. Просто після гуртування «Чиж&Co», а може й раніше – з успіхом Чижа із харківськими «Різними людьми», ця мелодійна нескладна музика набула популярності, запавши сумною іронією текстів, симпатичними милими блюзами й безшабашними рок-н-ролами слухачам, для яких саме це було тоді «сучасною музикою». 

Чиж заспівує «Идиллию», і хочеться наперед вибачити – собі, в першу чергу, цю недоречну ностальгію, йому – успішну спекуляцію на ній, адже «Мы все понимаем, мы пpосто смеемся, нам нpавится эта игpа...» Може, й не варто надто рефлексувати, адже, якщо всі все розуміють, то можна й пограти. І зал залюбки підхоплює. Підспівують більшості пісень – і «Проводницу Оленьку», і «Нечего терять», «О.К»... Але з перших акордів «Фантома» зал буквально вибухає, співають хором, плескають у такт... Та сама історія – з усіма хітами: «Менуэтом», «Эрогенной зоной», «Днем рождения», «Перекрестком»… Добре, хоч фанатична пристрасть до улюблених композицій не переважає поваги до фірмових соло «Чиж&Co»! А виконання на рівні, без жодних знижок. Кожен із музикантів колективу може створити те, що і правда становить живу душу музики. Хоч Барінов на акордеоні, хоч Фьодоров на ударних, хоч усі три гітариста із Чиграковим включно. Їхні інструменталки заворожують чистотою і драйвом, і, певно, саме вони становлять суть концерту. Шанобливо притихла під час інструментальних екзерсисів публіка у паузах знов заходиться «замовляти» (абсолютно безуспішно) пісні, горлати «Сєрьога, ти лучший» і навіть скандувати «Чиг-ра-ков!», на що той відгукується: «Чо?» Зал не знаходить, що відповісти...

Наприкінці музиканти йдуть, якось непомітно попрощавшись, і публіка хвилин п’ять захлинається свистом, тупотом, криком... Ніхто не йде, адже «нам нpавится эта игpа», і згодом музиканти справді з’являються, і відіграють ще зо п’ять композицій, закінчуючи симптоматичною «Вічною молодістю». Публіка скандує «Спа-си-бо» і, задоволена, розходиться.

Побачення із юністю відбулось, солодко пригадалось, як (мріялось про те, щоб) «На двоих один паспорт для развода ментов, плеер марки «Романтик» и кассета битлов. На двоих один свитер для холодных ночей, пара банок консервов, полкило сухарей». Час повертатись до своїх теплих флетів, іноді слухати записи «Чиж&Co» і чекати, коли вічний хлопець Сергій Чиграков знов привезе із собою свою компанію й романтику «дальних дорог и чудес». Щоб знову цілих дві години вірити, що «нечего будет терять, отправляясь в путь».