«Історія Лізі» Стівена Кінґа: Моторошна сентиментальність

Стівен Кінґ давно відмовився від техніки моментального шокування ефектними стартами. Зі своєю цілком заслуженою славою великого магістра жахів він може дозволити собі поступово і підступно втягувати читача у неозоре болото авторських фантазій. Що й робить в «Історії Лізі». 

Це свіжа книжка (в оригіналі вона вийшла минулого року), тож саме за нею можна судити про рівень майстерності сьогоднішнього Кінґа, якого дехто з критиків вже почав називати сучасним Джойсом...
Якщо коротко, фабула роману проста. Лізі Лендон – вдова померлого два роки тому автора бестселерів, володаря численних літературних премій і улюбленця публіки – намагається розібратися з його архівом і своїми спогадами про чоловіка. Вона так само кохає свого померлого Скота Лендона, як кохала його за його життя. Лізі розуміє, що попри свою непримітну роль в його блискучій кар’єрі, вона була для нього джерелом натхнення. (Хоча є й інше джерело – жахливо притягальне озеро)... Лізі усвідомлює, що їхні діти, котрих вони з ним так і не народили – це його численні писання. Часом смішні, часом моторошні, часом примарні, але завжди захопливі. Навкруг Лізі крутиться хтось, кому аж горить заволодіти неопублікованими речами її Скота. Це, виявляється, така цінність, за яку можна навіть вбити... Паралельно Лізі доводиться нарешті зблизька спілкуватися зі своїми не цілком нормальними сестрами. А головне – переосмислювати свій сімейний досвід з чоловіком, темних сторін котрого, як виявляється, вона зовсім не помічала.

По суті Стівен Кінґ написав найбільш автобіографічну зі своїх книжок. Ця сімейна історія заводить читача в такі глибини психології творчості, що викараскатися звідти не вдається ще довго після прочитання роману. Це – приманка для тих, хто цінує стилістику словесного плетива. Та автор не був би Кінґом, аби не вмів принадити несподіваними поворотами сюжету шукачів отих раптових емоційних шоків, що про них йшлося на початку. В історію «Історію Лізі» занурюєшся повільно, а далі – лише встигай вигрібати... Варто відзначити роботу українського перекладача. Віктор Шовкун добре попрацював з дуже складним лексиконом Стівена Кінґа, пересипаним американським дитячим сленгом, маловідомими синонімами й рідкісними словосполученнями.