«Камуфляж в помаді & Безсмертя в місті N» – горілка із томатним соком
Спочатку хотіла порівняти книжку «Камуфляж в помаді & Безсмертя в місті N» з чаєм. Тоді б «заваркою» виступала Поваляєва, а «кип’яченою водою», якою ту заварку розводять, – Наріжна. Та таке порівняння здалося невдалим, бо Поваляєва – це все таки щось міцніше за заварку, а Наріжна – не таке тривіальне й прісне, як вода. Тому краще порівняю цю міксовану книжку з напоєм «Кривава Мері». 50 г горілки, томатний сік, кілька крапель тобаско, столова ложка ворчестерського соусу, сіль, перець за смаком.
Компоненти мають бути якісними та непростроченими!
Світлана Поваляєва, Вікторія Наріжна, 90 сторінок віршів 10-річної витримки (розведених прозою) та 95 сторінок прози (не розведеної віршами).
Перевірка на якість та непростроченість С.П.:
Тож, вірші Поваляєвої, якщо проводити аналогію з вище згаданим напоєм, більше тягнуть на умовну роль «горілки». Вони «гостріші», міцніші й, однозначно, сильніше б'ють в голову, аніж «томатний сік» (роль якого, логічно, дістається Наріжній). Від них, віршів, навіть можна (не)трошки сп'яніти і почати філософствувати на різні дурнуваті й не зовсім теми. Приміром:
«Що порноакторки роблять зі своїми дітьми?
Як вони їм пояснюють, що роблять і де працюють?», – питання дійсно сакраментальне.
Або ж фраза, не така, правда, глобальна (мудацько-риторична), а більш приземлена, буденна, а отже філософська, а отже над нею варто замислитися, а отже:
«...Знаєш, в дитинстві я дуже любила, і зараз люблю
будувати піщані замки біля самісінької води»
Прочитали? Замисліться. А ще краще прочитайте вірш повністю (ст. 81), а потім замисліться. Люди багато вигадують, самі створюють собі ВДАВАНО-правильну стратегію поведінки, від того самі ВДАВАНО страждають і... і... і... Нафіг подібні штучні рамки і шаблони, треба вчитися якщо й не уникати їх, то принаймні будувати поруч з водою.
Вірші потужні, вірші нерівні, часом примітивні, інколи – досконало-примітивні (наївні?). Як на мене, вони значно кращі, аніж проза Світлани вміщена в цій же книжці. Три оповідання і декілька замальовок – це якісь злегка дурнуваті, «кретинські, безсенсові історії», чи то краще сказати – випадки з чийогось (Поваляєвої-не Поваляєвої) життя? Не знаю, в будь-якому разі, враження від них – «написала що-небудь аби в книжечку всунути». «Я, наприклад, всюди і завжди чесно пишу і кажу, що, припустимо, у Світланки Поваляєвої, як на мене, жутко зуботрощильна манера письма, і мені її важко читати» – на такий пост Наріжної випадково натрапила в ЖЖ. Да, «зуботрощильна», але творчість Поваляєвої, незважаючи на це, люблять і вживають, так само як і... ну, зрозуміло що.
Що ж, Поваляєва то Поваляєва. Про неї чули, про неї говорять і її, зрештою, читають-читатимуть. А от про Вікторію Наріжну світ знає менше.
Висновок експертизи: продукт якісний чи нє, а все одно вживається.
Перевірка на якість та непростроченість В.Н.:
Вікторія Наріжна спокійненько жила собі в Дніпропетровську аж допоки на книжковому ярмарку «Буквиця» не познайомилася з Поваляєвою. Тьоті подружилися, Вікторія показала новоспеченій подрузі свою повість «Безсмертя у місті N». Світлана її прочитала і на неї раптом найшло азарєніє свише – вона серцем-мізками відчула, що Вікторія – то її сіамська сестра-близнючка, з якою у дитинстві її розлучили злі сили (злий потяг, точніш). Сестри воз’єдналися і почали творчу співпрацю...
Дебютна повість Вікторії, звичайно, не ґеніальна. Але написано все ж нарівні, написано просто, написано не «зуботрощильно». Легка читанина, яка розбавляє «міцні» вірші Поваляєвої (якщо випити забагато міцного – може знудити); вона забарвлює і доповнює Поваляєву, довершуючи-доповнюючи неповторний присмак їхньої спільної книжки...
Головна героїня повісті, 24-річна тьотя, закохується у 15-річного хлопчика-сусіда (ну всяке в житті буває, тим паче хлопчик – красень, а демон краси, ой, який всесильний!). І вона його кохає-кохає-кохає на кожній сторінці повісті, мучиться, бо ж совість-мораль не дозволяє спокусити дитятко. Тьотя навмисне здружується з мамою дитятка (щоб ходити до них у гості на чай і їздити разом на пляж)... отак і розвиваються події.
Найбанальніший момент: стається чудо – хлопчик захворів, а мамі треба терміново звалити з міста, тож вона просить героїню доглянути синочка, та – щаслива (ну да, банальна мрія багатьох банальних дівчаток – доглядати свого хворого коханого, що може бути краще?).
Найпришибленіший момент: у героїні місячні, вона помирає від болю, жаліється про те подрузі-сусідці, а та каже: «Мій син тобі допоможе». І син зцілює бідолашну, закохану в нього тьотю.
Найнезрозуміліший момент: як героїню може так сильно глючити від простого, нехай і нестримного, сексуального бажання??? «...зі світом коїлося щось неправдоподібне. Якщо не з усім світом, то вже точно з моїм передпокоєм. Так, ніби цей передпокій (і я в ньому) був... зображенням на екранчику відеокамери. В той момент, коли оператор зненацька перечепився». Читаючі перші 5 сторінок я думала, що тьотя просто обкурилася, аж раптом з’ясувалося, що «це було звичайне... просто дуже сильне збудження».
Найсильніші (найсимволічніші) моменти: про Rammstein, який хапає за п’ятки героїню; образ Мадам, розмови з Мадам, вбивство Мадам (хто вона така, дізнаєтесь прочитавши повість; по секрету – найефектніший, хоч і неживий персонаж).
Ця повість трошки неприродна (надприродна?.. хоча, що дивного в цій надприродності, коли йдеться про демона краси (демони ж – надприродні істоти), який зводить з розуму 24-річних тьоть?); вона – в чомусь смішна і наївна, в чомусь – дуже життєва, сумна, весела, місцями філософська. Якась ще, але однозначно...
...Висновок експертизи: продукт якісний і придатний для читання.
«Камуфляж в помаді...» – це суміш двох стилів, двох поглядів на світ, суміш літер і слів. Суміш, яка не сильно п’янить, але задоволення приносить.
