Короноване розважальне читво від Андрія Кокотюхи

От і дочекалися чергового тріумфу високодостойного пана Кокотюхи у конкурсі «Коронація слова», який проводиться щороку. Цього разу Андрієві вдалося «відібрати хліб», себто бабло в загальній сумі 30 тис. грн. (20 тис. за перше + 10 тис. за друге місце) у чергових «молодих і перспективних письменників» (а саме відкриття нових імен, наскільки можна зрозуміти, має на меті «Коронація слова»), посівши зі своїми романами перші два місця у відповідному конкурсі. Але мало з тим.

Переможцем конкурсу виявився роман «Темна вода» – детективне чтиво із елементами готичних рис, словом, як сказано в анотації до роману, «Собака Баскервілів, перекладена на сучасні українські реалії». Дія розгортається на просторах рідної письменникові Чернігівщини, на узбережжі Десни. Кокотюха демонструє свої знання у справах нашої рідної міліції, яка, як відомо, нас береже: виявляється, саме з цього середовища (як не дивно) можуть виходити відважні детективи, котрі покликані «відновлювати порядок».

До речі, герої розмовляють прилизаною «розмовно-літературною» мовою, що для Чернігівщини не зовсім типово (мати не рахуються, сказано ж, розмовно-літературна). Тим більше дивно для Кокотюхи, пристрасного захисника сумнозвісного суржику під час суду над останнім (був такий перфоменс у Молодому театрі років зо два тому) і раптом – вот тє натє – роман являє собою ледь не посібник літературно-розмовного мовлення. ННе знаю, як там в Чернігові, не був, а от в Києві, де я виріс, абсолютна більшість населення не ідентифікує як «свояків» саме людей з більш-менш поставленим українським мовленням, які вживають мінімальну кількість русизмів (куди ж без них!): такі люди – нетипове явище для великих міст Центральної України. Ну та тим більше мало з тим, ми ж не знаємо, які умови «Коронації слова», може вони там виступають за чистоту мови, хтозна.

Мабуть, показник успішності чи неуспішності детективу полягає у тому, наскільки автор здатний «тримати» читача в зацікавленні, в напруженні. Наче усе для цього є – і цікаві екскурси в історію, і сцени жахів, і елементи відвертих сцен (та й коханка ж не бозна-хто – колишня «міс Чернігів», як-ніяк), і класичний «герой-детектив» зі всіма чеснотами й звичайними людськими вадами (дарма що відставний і не досить успішний опер, але ж «справжній мужик», сміливий, рішучий!), і могутні супротивники, і ефектна шокувально-викривальна фінальна сцена. В принципі, нічого іншого і не має бути, розважальна література для того й пишеться, щоб, забувши про навколишнє лайно і не задумуючись про світові проблеми, людина на кілька годин поринула в книжку, тож «матьорому» ніжинському журналюзі безперечно вдалося впоратись із завданням. Однак, на щось більше ніж на розважальне чтиво роман навряд чи претендує. Інтрига закінчилась разом із розв’язкою. Ну а далі? Головний герой лишається без бабла, роботи й коханої, його напарник вочевидь також матиме деякі проблеми із роботою, а Ольга взагалі виявилась «п’ятим колесом» у возі. Але це вже, зрештою, неважливо: книжка прочитана, тепер, мабуть, слід готувати вечерю.