«Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць»: осінній марафон від Лариси Денисенко

Помилкові перейманняЯкщо десь на 190-й сторінці нової книги Лариси Денисенко «Помилкові переймання або Життя за розкладом вбивць» мене б запитали, чи перевершив цей роман попередні твори письменниці (серед яких були і лауреати «Коронації слова», і «Книга року» за версією журналу «Кореспондент»), я б однозначно відповів, що ні. А якщо б подібне питання мені поставили 10 сторінок потому, моя відповідь була б чи не абсолютно протилежною.

«Осінній марафон» – саме цей фільм нагадали мені «Помилкові переймання...». І не тільки тим, що вийшла книга восени, або тим, що подружня зрада стає у ній каталізатором найдраматичніших подій. А насамперед тим, що читання роману нагадує спостерігання за бігунами на марафонську дистанцію – триває все це довгенько, а найцікавіше відбувається на останніх метрах.

«У «Помилкових перейманнях...» Лариса Денисенко користується своїм звичним прийомом – оповіддю від двох дійових осіб, який, як на мене, трохи вже себе вичерпав. Це традиційно жінка й чоловік – офісний працівник Ганна (чимось нагадує «Корпорацію ідіотів») та хірург Андрій (це щось новеньке, навкололікарська тематика посідає значне місце у новій книзі). І звично кожен з цих головних героїв «приводить» з собою купку інших персонажів, більшість з котрих з’являються і зникають зі сторінок книги однаково несподівано, тим самим піднімаючи питання про доцільність їх присутності у романі взагалі. Якщо раніше Лариса Денисенко принаймні відділяла і виділяла так улюблені нею вставні оповідання окремими заголовками, то «Помилкові переймання...» почасти сприймається як хаотичне нагромадження цих самих вставних оповідань. Я, звичайно, не хочу строїти із себе сивочолого професора з класичним підходом до аналізу сюжетних складових літературного твору, але сюжетна канва, в якій кульмінація і розв’язка дії припадають на останні тридцять сторінок більш ніж двохсотсторінкової книги, на мій погляд, не є виправданою, тим більше, якщо розраховувати на комерційний успіх.

А з іншого боку, з яких позицій підходити до аналізу сучукрліттворів і «Помилкових переймань...» зокрема? Відмічаємо прекрасне відчуття мови – чого тільки варте «відерце кольору скажених помідорів» або авторські неологізми на зразок «опівшостення». Неперевершена майстерність у створенні образів, таких як Колобок (гультяя, котрого так назвали не через округлість тіла, а за те, що він постійно втікав від бабів) чи Залізова Віра – я плакав ,чесно! Додайте актуальність дискурсу, яка покоробила б багатьох класиків, - то один з персонажів почуває себе, як зламаний банкомат, то головна героїня говорить, що її голова «начинена думками, як піца перцем, томатами, салямі, шинкою, куркою» тощо. Але всім цим класним окремим складовим укупі, на жаль, бракує цілісності.

Також не можна не помітити, що книга «Помилкові переймання...» на відміну від попередніх творів Денисенко, стала набагато жорсткішою як у висловах, так і у вчинках дійових осіб. У легкому гуморі авторки додалося «чорноти», особливо в описі навкололікарняного побуту. Загострилися протиріччя між зовнішнім виглядом, іміджем та внутрішнім світом людини («Светр чистий» – «Совість брудна»).

У цілому, можна констатувати, що «Помилковими перейманнями або Життям за розкладом вбивць» Лариса Денисенко виходить на дещо інший етап своєї письменницької творчості. А от наскільки він виявиться продуктивним, успішним і, що не менш важливо, виправданим – по цій книзі говорити зарано. Почекаємо наступних літературних прем’єр від Лариси Денисенко!