| Андрій Кокотюха «Легенда про Безголового»: про вплив казок і жіночу логіку |
|
|
 Люди люблять казки. Особливо народні. Коли вони передаються з покоління в покоління, закарбовуються і врешті стають частиною життя. Це нормально – вірити в якісь надприродні сили, у фатум, в існування вовкулак, упирів і мавок. І так само нормально думати, що вони вибираються в наш грішний світ після опівночі, аби трохи розважитися чи доробити певні справи.
Людина так влаштована… Їй конче необхідно у щось вірити. І це адекватно – думати, що в Подільську серед руїн замку живе справжній привид без голови. Тим більше, що тобі перед цим оповіли легенду про нього, та й на додачу ти вже три ночі поспіль бачиш його чорну фігуру на залишках замкового муру. Людина так влаштована: вона завжди хоче вірити. Це додає сили, пояснює та підтримує. Лариса Гайдук не була виключенням. Їдучи з Києва до Подільська, вона вірила, що нарешті знайде спокій і розраду. Жінка, яка остаточно розчарувалася в шлюбі, полишила чоловіка й тепер готова розпочати абсолютно нове життя, хотіла просто відновити сили. Приїхавши до подруги, яка працює в прокуратурі, Лариса потрапляє в епіцентр незвичайних і страшних подій. У містечку впродовж тижня вбивають двох чоловіків, відрубуючи їм голови. Лариса, адвокат зі столиці, встає на захист людини, до якої охоче могли причепити обидва вбивства, - і сама втягується в смертельно небезпечну гру. Гру, де є місце дуже непересічним героям. Тут і фанат своєї справи директор краєзнавчого музею Анатолій Бондар, і двометровий опер Стас Жихар, який швидко закохується й часто могоричує, і домовита працівниця прокуратури Тамара Комарова, і її чоловік Олег, нотаріус із гарною пам’яттю, і привид, який виходить на полювання вночі з сокиркою в руках, шукаючи свою голову, і, власне, Лариса, яку так приваблює легенда, що вона сама мало не перетворюється на її жертву. Всі вони хочуть вірити, всі вони шукають відповіді. У творі синтезуються риси історичного, детективного та психологічного роману. Міліцейські будні, воскресіння привиду, цікаві етнографічні подробиці та спроба відтворити чоловіком хід думок у жіночій голові не залишать читача байдужим. Щодо самої фабули, то її не можна назвати дуже оригінальною, простежується певний зв'язок з «Темною водою». Хід подій передбачуваний, але в будь-якому разі сюжет дійсно захоплює і тримає в напруженні. Оповідь ведеться від першої особи, від імені Лариси. І хоча все ж таки відчувається, що автором є чоловік, маємо віддати йому належне: він скоріше впорався з завданням, аніж ні. Читайте цей новий роман Андрія Кокотюхи, і ви дізнаєтеся, які наслідки дає коктейль зі справжнього кохання та захоплення етнографією. До того ж, маємо повідомити, що ідея цього настільки сподобалася продюсерам «Film.Ua» і «Pronto production», що було прийняте рішення про зйомки фільму. Отже, незабаром чекайте на екранізацію «Легенди про Безголового». Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
1. 21-11-2007 22:23 Сподіваюся, що екранізація-таки буде пристойною, але після баченого уривка надії тануть. А після того, як із сценарію викинули найбільш вдалі сцени з роману, бо вони комусь нагадали справу Гонгадзе, взагалі цензурних слів бракує. |
|||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster