«Новендіалія» Марини Соколян навчить, як прожити без душі

Іноді дуже хочеться втекти від повсякдення. Кудись подалі, де нема незданих рефератів, зірваних дедлайнів і необхідності готувати борщ на наступний тиждень. Універсальний, а до того ж,  безпечний і недорогий засіб для цього – книжка. Найкраще – фантастична, щоб уже жодних натяків на побут і навколоробочі проблеми. А те, що потім авторам дістанеться по перше число від критиків, що їхня творчість відсторонює людей від реального життя – уже не ваш клопіт, правда?

Книжки Марини Соколян дуже добре підходять для задоволення потреби легковажної частини читацької аудиторії в уникненні суворої реальності. Як не магічна школа, то взагалі вигаданий світ, різноманітні епохи, дивовижні місцини, іноді, правда, дещо моторошні й некомфортні, але точно не подібні до нашого довкілля. Утім, не все тут просто: до творів цієї авторки треба добре придивитись, а то й дочитати до кінця, щоб зрозуміти, чи обійдеться вона цього разу даною нам у відчуттях реальністю, чи дозволить собі містичні припущення? Іноді неймовірні фантасмагоричні таємниці в неї дістають цілком реалістичне пояснення.

Щодо «Новендіалії» можу вам сказати одразу: цей роман дивний від перших же сторінок. Перша глава називається Sicinnium, і внизу – пояснення для малоосвічених: «комічний танок, що виконувався під час давньоримської поховальної ходи». Отак, у ритмах веселої сікінніди, ми й мандруватимемо древнім Дракувом у супроводі дивакуватого, дотепного й дещо цинічного екскурсовода. У час, коли доктор Хаус є секс-символом епохи, деякі персонажі «Новендіалії» мають непогані шанси вибитись в улюбленці жінок і дівчат. Крім уже згаданого гіда, який водитиме вас вулицями цього містечка, що нагадує одразу всі центральноєвропейські міста, це ще проквестор Нічного Магістрату Юр Горган – холодний, відсторонений, іронічний – просто душка! А кому до смаку молодші хлопчики – двадцятирічних симпатяг тут теж кілька є, і вони такі як треба – дещо нахабні, трохи розгублені, рішучі й сміливі, а один ще й закоханий, звісно, у ту, за якою мав би полювати.

Взагалі, компанія в Нічному Магістраті підібралась те що треба. Справжні тобі живі люди зі своїми людськими проблемами, болями й труднощами, щоправда, мають щодня вистежувати й знешкоджувати всяку нечисть. У світі, де розташовано Дракув, людина без душі (або – життєвої сили, «вогника», як авторка обережно уточнює, не бажаючи в даному конкретному випадку створювати власну космогонію) жити не може. І, втративши її, має два виходи (які не вільна вибирати) – стати moribundi, тихою тінню, що проживе лише дев’ять днів і неминуче помре, або inferi – небезпечним упирякою. От від останніх і покликані рятувати мирне населення служаки Магістрату. Утім, нема нічого певного, і протягом своєї новендіалії – дев’ятидення – moribundi може раптом зшаленіти, тож їх краще теж ізолювати від суспільства. Та й інших ускладнень у роботі звитяжних інквізиторів не бракує, адже якщо є попит (у даному випадку – на життєву силу), то виникне й пропозиція, а людей, готових порушити всі можливі норми моралі заради власного зиску, не може не бути навіть у найфантастичнішому світі. Тож маємо майже півтисячі сторінок захопливих пригод. Гонитви, злочини, кохання, таємниці та збочення...

Але Марина Соколян і тут не обійшлася без філософії. Щоправда, у «Новендіалії» вона має скоріше моральний ухил. Що тримає нас у світі цьому? Як ми можемо його втратити й на що готові піти, аби лишити найдорожче поряд себе? 

Приємне читання не без моралі... Аж після всіх страхіть усе одно хочеться відвідати славне місто Дракув. Хоча віддавати йому душу (життєву силу, вогник) я б таки не стала. Надто вже відштовхуюча перспектива – життя без мети, бажання, сенсу, смаку.