Просте й радісне «співання слів» від «Перкалаби»
30 квітня «Перкалаба» закликала своїх київських фанів: «!Чидро». У «Хмільній бочці» презентацію цього диску було поєднано із добрячим шматом старих-улюблених пісень. По стінах були розвішані колажі Гриці Ерде і фотки Ростислава Шпука із перкалабівської фотосесії «Брання Берліну».
Спочатку заспівали майже всіх пісень із «!Чидро», які, вочевидь, сподобались присутнім. Перед сценою було достатньо місця, аби пострибати, чим присутні із радістю користувались. Музика, спочатку удавано-лірична, а насправді – радісна і драйвова, викликала широчезні посмішки у слухачів і провокувала підтюпцювати й тих, хто не йшов до умовного «танцполу».
Першу частину визначив склад самого диска – він вийшов у «Перкалаби» відмінним від попередніх, і скільки б вони не писала автокоментарів, мовляв, «цей варіант дежа-в’ю зовсім не є постмодерною спробою цитування алюзій. Музика доволі абстрактна, а тексти не переобтяжені смисловими галюцинаціями. Співання слів - чи то любовної ахінеї, чи псевдо-фольклорного соцоптимізму - не те, щоб не має значення, але набирає радше енергетичної, аніж смислової функції», мені особисто не вдалось позбавитись ані від відшукування алюзій, ані від «смислових галюцінацій». І якщо щодо «Чидроти», «Миєбітлс», «Крила» ще можна спробувати повірити, що це така от чиста дурка, без підтекстів і інтертекстів, а особливо легко це прийняти, коли ти просто гоцаєш на концерті, заведений ритмом барабанів, тарелєй і цимбал… То вже слухаючи «Глину» чи «ПЗШП (На паркеті ногами)», не зважати на текст неможливо. Цей «псевдо-фольклорний соцоптимізм» так чудово пасує до нашого сьогодення, так красиво відлунює до всього того невинного, наївного й самозадоволеного жлобства, що оточує нас на вулицях, в офісах і навчальних закладах... То нащо втрачати задоволення ще й від цього шару сприйняття? Коли Андрій Федотов в образі інтелігентного БОМЖа із кандидатським науковим ступенем, у білій майці і з чаруючою іронічною посмішкою виспівує «Я маю! Я маю тазік олів’є. Шкода шо в нас ніхто не п’є-е-е», все сприймається просто і легко, і наступає загальне блаженство. «Стайня чиста, побілена, фіра добра, деревлєна, глина свіжа, не зелена»... Ех! Життя триває, весна, любов, картоплю садити треба й діточок робити. Ну, або хочеш – «Чидро!». Ця пісня, до речі, найбільше сподобалась залу, протягом концерту ще кілька разів на питання пана Андрія «Що заспівати?», вигукували саме це магічне слово.
Трохи не вписалась у концертний формат «Колискова». Може, вона потребувала більш ідеального звуку, а може просто народ не в’їхав, що от зараз треба віддатись колективному гіпнозу під ці архетипні... тьху, просто дуже красиві й глибокі звуки.
Під «Гулєй» зал пожвавішав. Після цієї пісні до нового альбому вже не повертались, грали старе, публіка заводилась дедалі більше. «Мінорного льотчика», «Парагвай», «Червону фіру» та інші співали хором. Танцював уже весь зал. Тим більше, що стало вільніше - частина перебралась на сходи, де хоч було гірше чути, у вуха ліз інтершум нетверезих уже однодумців, але принаймні була хоч дещиця повітря, хоч і з доброю часткою тютюнового диму.
Оскільки концерт розпочався о 22 годині, опівночі Попелюшки, які не мали ні машин, ні грошей на таксі, мусили залишати концерт ще до його повного й тріумфального завершення.
Переглянути решту колажів (Гриця Ерде) >>>
Переглянути фото із сесії «Брання Берліну» (Ростислав Шпук) >>>
а фоток нєт поки шо. але я пам'ятаю.
чи не єдиний український гурт, про яких я вже так багато чула, чула їх відомий жарт "про тр...ня кози, як право входження до гурту" )) але, їх самих ще не чула і ніколи не спілкувалась)) трохи не у моїй хвилі, проте, мені зрозуміло, чому зараз їх так люблять. Страшенно не вистачає у нашій музиці відірваності і якось такого органічного дуркування. Кузя з Гадюкіних замальовув зуби чорним, щоб відповідати своїм пісенним героям,... як його все таки у нас люблять, нікого так не люблять, не будуть так любити... Не вистачає ранніх ВВ з підбитими очима Піпи, спортивними штанями Скрипки, їх вічно п"яних, розпашілих рожиц, неможливості вести хоч якісь логічні балачки з інтерв"юєрами)). Зараз Скрипка в Україні грає для Девіда Лінча і каже:"Ну, ВВ – це психоделічна група" ))) (дивна якась експлуатація цього слова останнісм часом). Усі стали такими вченими" і політично активними, що навіть не смішно, а просто нудно. Ніхто не хоче бути клоунами, усі хочуть бути з претензією, забуваючи про те, що претензія вимагає не лише вміння грати на гітархах і бандурках, а ще й неабиякої макітри на плечах))) Так що, ці цікаві, безумовно, ну, дай бо" їм.
...як кажуть у самій Перкалабі (не дослівно), ми – група, а гурт то до свиней.
ну так, якщо грамотно послуговуватись західними термінами, то майже всі муз. угрупування і утворення жіночого роду)) Схоже, що натяк на глибокопання вразив і цю ГРУПУ, чи, принаймні, її прихильників. Теж по-своєму добре))отже, виключення з правил таки не буде)