категорії: музика репортаж

Просте й радісне «співання слів» від «Перкалаби»

теґи: !Чидро, "Бочка Хмільна"., Київ, Перкалаба, Концерти, презентація

berlin04430 квітня «Перкалаба» закликала своїх київських фанів: «!Чидро». У «Хмільній бочці» презентацію цього диску було поєднано із добрячим шматом старих-улюблених пісень. По стінах були розвішані колажі Гриці Ерде і фотки Ростислава Шпука із перкалабівської фотосесії «Брання Берліну».

Спочатку заспівали майже всіх пісень із «!Чидро», які, вочевидь, сподобались присутнім. Перед сценою було достатньо місця, аби пострибати, чим присутні із радістю користувались. Музика, спочатку удавано-лірична, а насправді – радісна і драйвова, викликала широчезні посмішки у слухачів і провокувала підтюпцювати й тих, хто не йшов до умовного «танцполу». 

korovkyПершу частину визначив склад самого диска – він вийшов у «Перкалаби» відмінним від попередніх, і скільки б вони не писала автокоментарів, мовляв, «цей варіант дежа-в’ю зовсім не є постмодерною спробою цитування алюзій. Музика доволі абстрактна, а тексти не переобтяжені смисловими галюцинаціями. Співання слів - чи то любовної ахінеї, чи псевдо-фольклорного соцоптимізму - не те, щоб не має значення, але набирає радше енергетичної, аніж смислової функції», мені особисто не вдалось позбавитись ані від відшукування алюзій, ані від «смислових галюцінацій». І якщо щодо «Чидроти», «Миєбітлс», «Крила» ще можна спробувати повірити, що це така от чиста дурка, без підтекстів і інтертекстів, а особливо легко це прийняти, коли ти просто гоцаєш на концерті, заведений ритмом барабанів, тарелєй і цимбал… То вже слухаючи «Глину» чи «ПЗШП (На паркеті ногами)», не зважати на текст неможливо. Цей «псевдо-фольклорний соцоптимізм» так чудово пасує до нашого сьогодення, так красиво відлунює до всього того невинного, наївного й самозадоволеного жлобства, що оточує нас на вулицях, в офісах і навчальних закладах... То нащо втрачати задоволення ще й від цього шару сприйняття? Коли Андрій Федотов в образі інтелігентного БОМЖа із кандидатським науковим ступенем, у білій майці і з чаруючою іронічною посмішкою виспівує «Я маю! Я маю тазік олів’є. Шкода шо в нас ніхто не п’є-е-е», все сприймається просто і легко, і наступає загальне блаженство. «Стайня чиста, побілена, фіра добра, деревлєна, глина свіжа, не зелена»... Ех! Життя триває, весна, любов, картоплю садити треба й діточок робити. Ну, або хочеш – «Чидро!». Ця пісня, до речі, найбільше сподобалась залу, протягом концерту ще кілька разів на питання пана Андрія «Що заспівати?», вигукували саме це магічне слово.

ljotchykТрохи не вписалась у концертний формат «Колискова». Може, вона потребувала більш ідеального звуку, а може просто народ не в’їхав, що от зараз треба віддатись колективному гіпнозу під ці архетипні... тьху, просто дуже красиві й глибокі звуки.

Під «Гулєй» зал пожвавішав. Після цієї пісні до нового альбому вже не повертались, грали старе, публіка заводилась дедалі більше. «Мінорного льотчика», «Парагвай», «Червону фіру» та інші співали хором. Танцював уже весь зал. Тим більше, що стало вільніше - частина перебралась на сходи, де хоч було гірше чути, у вуха ліз інтершум нетверезих уже однодумців, але принаймні була хоч дещиця повітря, хоч і з доброю часткою тютюнового диму.

Оскільки концерт розпочався о 22 годині, опівночі Попелюшки, які не мали ні машин, ні грошей на таксі, мусили залишати концерт ще до його повного й тріумфального завершення.


Переглянути решту колажів (Гриця Ерде) >>>

Переглянути фото із сесії «Брання Берліну» (Ростислав Шпук) >>>