«Сарабанда банди Сари»: якщо ви любите слухати, коли грають на нервах
«Сарабанда банди Сари» - так називається нова книжка Лариси Денисенко. І читач отримає все обіцяне: і сарабанду, і Сару, і її банду. Насамкінець роману на нього чекає зворушення й катарсис. А може, й прозріння. Якщо до тої ідеї, що її пропонує Лариса Денисенко, ви ще не дійшли за допомогою власного гіркого досвіду. Утім, ви ризикуєте цей важливий висновок не зробити й із «Сарабанди...» Бо дістатись кінця цієї книжки надзвичайно важко.
У мене вона викликала те ж здивування, що споглядання перегляду «Камеді-клабу». Нарід за кадром вмирає зо сміху, глядачі по цей бік екрану задоволено посміхаються, і лишається геть незрозумілим: що в цьому смішного?! Як можна сміятись зачовганим пласким жартам на кшталт: «Вона спала, затиснута з одного боку Мюллером, з іншого - Нойгером»? Це - із книжки, не з телепередачі. Роман весь складається із такого роду гегів, зліплених докупи слабкою подобою сюжету.
«Роман» - так написано на титулі. Мабуть, за звичкою. Твір схожий скоріше на новелу-переростка. Зав'язка - поворот сюжету - розвиток - несподівана розв'язка. На кожен із цих елементів вистачило б по кілька сторінок. Натомість маємо купу необов'язкових шаблонних епізодів і натовп старанно виписаних персонажів, кожен зі своїми неодмінними «тарганами в голові».
Цей текст дуже легко розібрати наче дитячий конструктор, він складається із добре відомих штампів. Єврейська родина - гамірна, дружна, безпардонна. Єврейський хлопчик - надто розумний на свій вік, балакучий, навчається музики й математики. Собачники - обов'язково заговорять із тобою, якщо запідозрять, що ти теж маєш собаку. Музикант - дивак, поведений на музиці, самотній, має абсурдне хобі. Для контрасту, передбачувано, - головний герой-інтроверт, питущий, звичайно - «як всі нормальні люди». П'є він захопленно, у всіх ситуаціях, докладно повідомляючи про марки алкоголю, який уживає. Додамо ще кількох друзів (диваків, безперечно) і жінок (неодмінно привабливих і самотніх, щоб краще поєднувались із чоловічими персонажами) - і матимемо основну колізію роману. А, ще - колишні чоловіки й дружини, які з'являються, аби герої могли поговорити на ті теми, на які чомусь не можуть поспілкуватись між собою, як то втрата цноти або ставлення до церкви.
Ви хочете дізнатись, що відбувалось протягом приблизно тижня із абсолютно невідомими вам людьми? За умови, що це не детектив і ніхто нікого не вб'є, ніякого розслідування та іншого подібного фану не очікується? І що естетична якість тексту просто відсутня - це переказ історіїї, якої нема, спроба пояснити неважливі вчинки безбарвними словами. Тоді, можливо, ця книжка змусить вас уважніше придивитись до близьких вам людей. Зрозуміло, якщо свого часу до цього не підштовхнули «Маленький принц» та історії про Мумі-дол.
Популярності цьому твору Лариси Денисенко може забезпечити любов до підглядання за чужим життям - as is, таким як є. Здається, це базова потреба людей, і після відмирання комуналок вони згодні вдовольняти її сурогатами на кшталт «Вікон», а якщо ще додати псевдоіронії - отримаємо «Файну Юкрайну», або «Сарабанду банди Сари» - суперпродукт. Вживайте, то не шкідливо. І думати не треба.
Ольго-Маріє, Що ж ви так на книжку "Нори Друк" напали? Знову, не зупиняючись, продовжую стояти грудьми за подібні екземпляри! Це яскравий приклад сучасної МАСОВОЇ літератури. Слава Богові, що такі приклади з'являються все частіше, бо адекватну елітарну літературу, при відсутності масової, культурний дискурс створювати не здатен.
"Напала" не на книжку Нори друк, а на конкретний текст, тримайтесь у рамках пристойності, юначе)))
Я згодна, що книжки мають бути хороші й різні. Бувають прості історії, які добре написані. З укрсучліту, правда, таких не пригадаю. Якось у нас більше щось химерне вдається, нмд.
Та ну, доволі просто і без виє..нів написана історія я читав із задоволенням. А химерності--то до Бриниха, хоча мені Бриних подобається більше)))
Я не зовсім ту химерність мала на увазі, що Бриних:). Хоча "Пластилін" подобається, теж небанально. Малярчук, Прохасько, Галя Ткачук, Кіяновська – справді оригінальні. Але простими їх не назвеш. А ті що "без випєндрьожа" – то якісь ніякі.
Так хай вони вчаться без випендрьожа бути якимись. Якщо англійської не знають, то Кінга вже українською переклали. Мені Кінг не подобається, але писака він професійний, а у кого ж як не у таких навчатись?
Та навчатись є в кого і без переклада. У тих же Підмогильного і Домонтовича можна, наприклад. Все просто й прозоро:). Але ж цимес у тому, що навчатись – це не повторюватись. Повторів класичної власної літератури у нас теж вистачає, взяти ту ж Матіос.
Денисенко мене просто розчарувала, з відгуків я думала, що це буде щось цікаве.
Кінг принаймні майстер сюжетів. За більші твори не скажу, а оповідання – кожне досконала маленька цяцька.
доречі, я раніше зустрічала тільки позитивні відгуки на цю книжку) думала, цікаво... тепер точно треба читати – щоб скласти власну думку)
Треба! І писати О:) власні суб"єктивні враження;)
Ой, Олю, мені так приємно стало, що ми тезки))
ППКС!
От)
Дякую за розуміння:)*
Згодна і підтримую!
Я,прочитавши книгу,зраділа -з"являється цікава,жвава література про "сьогодні",про "просто людей" та їх повсякденність.
А то що авторка стат"і облаяла книжку -то просто не ії автор,і не ії сюжет.
Мені,тепер,хочеться прочитати інші книжки Денисенко
Виходить, якщо в книзі ніхто нікого не вбиває, нікому не зраджує, не гвалтує і взагалі всі милі й добрі – то книжка нецікава?
Не виходить. Я вже відповідала вище – справа навіть не в слабкості сюжету, а в тому, як історію написано, від майстерності оповідача. "Сарабанда..." читається "як мокре горить".
денисенко – майстерний оповідач. ви просто не сприймаєте таке почуття гумору, тому вас дратує все: сюжет, історія, герої. а герої, втім, чудово прописані! це не проблема денисенко і не ваша проблема, це просто розбіжність сприйняття смішного та несмішного, от і все. в неї взагалі різні книжки, але 100% комедійний талант, принаймні, для мене. хоча я не фанат камеді.
Мудро! Дякую:)
olena,гарно сказано.Приєднуюсь!
Мені книжка сподобалась
подруго, ольго-маріє (цікаво, якої у тобі, подруго(так і хочеться ляпнути, СЕСТРО)більше), ти, певно, всякий раз із задоволенням зауважуєш збільшеня коментарів під своїми текстами. ну, отримуй ще один подаруночок. наздоров'я!
дякую, пане-бароне, але можте не марудитись: я коментарі не рахую, я їх з інтересом читаю, коли вони по темі:) хай і до немоїх текстів;)
Хтось каже, що дуже дотепно й смішно, але в мене ця книга викликала здебільшого легкі іронічні посмішки – ну весело місцями, але здебільшого той гумор штучний і з надто вже відчутним присмаком коньюнктурщини.
Якщо книги Люко Дашвар називають "латиноамериканське мило", то "Сарабанда...", це такий собі типовоий європейсько-американський "сітком" з притаманним цьому жанру набором штампів і стандартів, тільки тут уже більше "офісний варіант" – для міських "інтелектуалів". Та ж сама кіносценарна побудова діалогів, хоча частіше це монологи головного героя, так само штучні сюжети і натягнуті "геги" – типу зовсім неждано-негадано звалилася на голову такому собі латентному антисеміту (а по книзі виходить, що це ще гірше ніж латентний педераст) єврейська сімейка з не по рокам геніальним і статево-просвіченим юним піаністом-математиком в одній з головних ролей (ага – ще один ліберастичний штамп – всі єврейські хлопчики, обов'язково мусять бути геніальними – як не математиками-фізиками, так піаністами-віолончелістами). Ну наче "єврейської сімейки" в нашому кіно й літературі якраз не вистачало, аби засвідчити її "толєрантність" та "європейськість" – це зараз дуже модно – проєвропейські інтелектуали (типу, основна ЦА даної книги-"сіткому") неодмінно ж мусять бути "толєрантними" і лібералами. Але задля повного "проєвропейського комплекту", нашій літературі ще не вистачає сценаріїв детективу про суворі будні рабів-негрів у колгоспі і драми з циганським табором у шахті...Навіть не сумніваюсь – незабаром і таке побачимо-прочитаємо.
А я читалаі насолоджувалась! І не варто шукати супер-модного сюжету! Насолоджуйтесь мовними зворотами, легким гумором і загалом рідною мовою! Просто читайте і насолоджуйтесб! І не варто говорити, що на сьогодні нема достойних для читання книг. Чого лише варті твори Андруховича і Слапчука! Чи Вам більше до вподоби романчики Даніели Стіл? :)