«Нью-Йорк, я люблю тебе»: Ніжна симфонія

Кінематографічні зізнання в любові до Нью-Йорка — справа не нова. Місто Великого Яблука не здивуєш навіть найпишнішими величаннями на його честь.

Тож завдання перед авторами урбаністичного альманаху «Нью-Йорк, я люблю тебе» стояло вкрай складне. Як зробити свіжу, оригінальну картину про місто, кожна вулиця якого зафільмована багаторазово, найталановитішими режисерами й операторами?

«Персі Джексон і Викрадач блискавок»: зірки у ролі богів

Режисер «Одного вдома» і «Гаррі Поттера» знову вирішив взятися за «серіал» – саме така думка з’являється після перегляду фільму Кріса Коламбуса «Персі Джексон і Викрадач блискавок», знятого на основі пригодницького фентезі для підлітків від Ріка Ріордана.

«Осяйна зоря» Джона Кітса

«Осяйна зоря» – це фільм-цитата. Не просто якісна й вишукана кінобіографія, яка час до часу цитує Кітса, але стрічка, яка сама стає Кітсом, есенцією поетового світобачення, донесеного до глядача засобами кіно. 

«Персі Джексон і Викрадач блискавок»: не розлучайтеся з дитинством

«Персі Джексон і Викрадач блискавок»  – це прочитання грецьких міфів на новий лад. Фільм-казка Кріса Коламбуса – сучасна історія богів Олімпу та їхніх земних нащадків.

І хоча нова голівудська казка подекуди зовсім не дитяча, цей фільм сподобається тим, хто не хоче розлучатися з дитинством та пригодами.

«Тетро»: Неможлива відповідь

Кожний новий фільм Френсіса Форда Кополи має апріорі дещо двозначний статус. З одного боку — ім’я автора. З другого — низка не дуже вдалих стрічок, знятих майстром в останнє десятиріччя, змушує ставитися до будь-якого його нового проекту з пересторогою.

«Людина-вовк»: чудовисько з британської провінції

В основу стрічки, яка є рімейком однойменного фільму 1941 року, покладена циганська легенда про перевертнів. Події розгортаються в 1861 році в маленькому містечку Блекмор.

Моторошна історія, яка показує: найпростіший спосіб знищити звіра – зайняти його місце.

«Літній дощ»: ностальгійний танець молодості

«Літній дощ», цей ностальгійний колаж режисури Антоніо Бандераса, проноситься крізь дві години твого життя, залишаючи дивні-красиві-тремкі відчуття випадкового прочинених дверей, в які неможливо ввійти. Ти – лише глядач. Щоб відчути важкі теплі краплі літнього дощу на обличчі, треба дочекатися власного літа.