Шановні! Дозвольте трохи банальщини: кожне покоління пише СВОЮ літературу і ця література ПОВИННА мати усі складові - і ті, що вище плінтуса і ті, що на рівні:) І коли нова книжка Матіос продається тиражем у 10 тисяч, а Дешвар у 35 (ТРИДЦЯТЬ П'ЯТЬ - був відповідний матеріал від КСД), то це насправді МАЛО для 47 мільйонної країни! Письменників рівня Дешвар у нас повинно бути сотня-дві, а рівня Матіос хоча б з десяток! І у книжкових мережах українська книжка повинна займати (за продажем) не до 20% (як говорить Клімашенко на сайті Буквоїд), а мінімум 80%. Треба любити і підтримувати один-одного, а не хаяти!

Конечно не является важным, потому что я просто поддержал твою мнение, не более.

Питання з цікавості.
Чи не могла б шановна пані Мавка назвати кілька сучасних українських творів вище, на її думку, плінтуса?
Бо ж просто розчавлений своїми плебейськими смаками!

Нарешті з’явився їхній дебютний диск. Гурт дійсно файний та самобутній.
Довго чекав, обов’язково придбаю платівку.

Було би ясно, якби не було десь так 45 років масованої радянської пропаганди, яка продовжує активно жити ще досі і з-за якої тепер досі нема правди про те, як же воно було насправді. Адже історична самосвідомість сама по собі - важлива річ, а тут ще в дуже багатьох це вплітається в родинну історію...

Та в принципі мене не дуже й хвилює, що саме буде наймасовішим чтивом в Україні.
А щодо книжок про війну, то такий приклад. На території моєї рідної Запорізької області восени 1943 року було проведено масштабну й трагічну операцію зі штурму суперешелонованої німецької лінії оборони "Вотан". В двох словах суть подій така: велику масу щойно призваних із визволених міст і сіл Запорізької і Сталінської (Донецької) областей 18-річних хлопців погнали просто на німецькі кулемети, розташовані на крутих пагорбах посеред рівного, як стіл, степу - шансів вижити після атаки - жодних. Я знаю про це зі слів бабусі - таким чином забрали чимало односельців. Відтак у мене до того, щоб прочитати книжку про це, крім загальнопізнавального інтересу, є ще чималий особистий, майже що шкурний. І яке було розчарування, коли я на Форумі видавців-2007 купив нову книжку "Мелітополь", в якій про бої на "Вотані" написано напівправду радянської пропаганди з розряду "доблесно билися стільки-то героїв Радянського Союзу". Звісно, що попит, приміром, на таку книжку в мене залишається. А якби хтось взявся написати про реальну, не фадєєвську "Молоду гвардію"? Е!
Вважаю, що хід думки "якщо це цікаво мені, це може бути цікаво ще комусь" цілком має право на життя щодо складання собі уявлень про читацький попит.

А що ще не зрозуміло про Другу світову війну? СССР переміг фашизм і зумів створити на довгі десятиліття супер-державу. Ветеранам слава! В тому, що вона розвалилася, війна не винна - просто радянський народ не був дружним і читав, мабуть, не ті книжки, що треба. А чи «Молоко з кров’ю» варте уваги - очевидно, в жодному плані - НІ. Рівень плінтуса ... тобто того ж "мила". Хоч би трохи пахло парфумами!

Бракує маморіала Голокосту.

Так виглядає, що направляти читацький попит дешевше, ніж вивчати.

Може, не дуже коректний аргумент, але останнім часом постійно натрапляю на черговий рос. серіал про Другу світову. Ясно, що в цьому велика ідеологічна складова, але очевидно, що тема цілком надається для створення масового продукту;).

Гм, і де це вас зачепило???? Вислів "масове чтиво" вжив автор як позитивну характеристику книжки))) про достоїнство читачів узагалі не йшлося!!!!

Дуже не хочу образити, але залишки волосся просто сторч!
Ви дійсно вважаєте, що "добротні документальні книги про Другу світову війну в Україні" будуть наймасовішим чтивом?
Дуже прошу, поцікавтесь в магазинах та бібліотеках попитом на такі книги.
Можна навіть Дашвар почитати, там одна з героїнь - завідуюча сільської бібліотеки. Знаєте, там не продертись серед спраглого до знань читача. Особливо до документалістики!

Абсолютно підтримую.
"Молоко з кров’ю" мені також сподобалось.
Просто зачепило, що тим самим потрапив до когорти недостойних "поглиначів масового чтива".
В принципі жалію, що зайшов у безпредметну дискусію.

Не буду вдаватися у високочолі розмірковування про місію літератури - літературознавців нині вистачає. Скажу про себе. Я за літературу хорошу і різну. Я оцінюю книгу, як каже Скиба, власною літературною інтуїцією. І "Молоко з кровю" мені сподобалося. НМД, це гарний приклад літературного мейнстриму. Який, погодьтеся, також має бути.