категорії: літературна рецензія
«Слід змія на скелі»: слова, звернені до неба
Перша думка, яка виникає, коли береш до рук книжку Торґні Ліндґрена «Слід змія на скелі»: а чи не син це тої самої Астрід Ліндґрен, авторки улюблених дитячих оповідок про Карлсона та Пеппі Довгу Панчоху? Такі асоціації хіба говорять про нашу необізнаність в питаннях шведської літератури. Крім того, що Торґні Лідґрен не був помічений у родинних зв’яках з милою серцю Астрід, сам він – поет, письменник, драматург, літературознавець, один з найзнаніших сучасних шведських літераторів (його твори були перекладені тридцятьма мовами), а також член Шведської академії, тобто належить до кола вибраних, які вирішують, хто в цьому світі вартий Нобелівської премії.
Карлики – це зорі. Білі карлики можуть стати новими зірками або перетворитися на чорних карликів – чорні діри. І наше життя можна поділити на чорні та білі смуги – залежно від того, який із карликів перемагає.
Вийшов 4-ий номер українського журналу для ґотів «Сакратум». «Сакратум» – це єдине україномовне видання про ґотичну та дотичні до неї незалежні/альтернативні субкультури. Видається форматом А4 з повнокольоровою обкладинкою та якісним чорно-білим друком всередині.
Моє знайомство з сучасною українською літературою почалося з книжки Ірени Карпи «50 хвилин трави (коли помре твоя краса)». Тоді склалося враження, що укрсучліту взагалі не існує як такого. Я, перебуваючи в культурному шоці, закинула той роман подалі, написала на нього злісну рецензію, яка закінчувалася словами: «Ірено, якого ти загиджуєш інформаційний простір?..» Минув час, ця жовта книжечка відлежалася, інфа, отримана з неї, настоялася-переварилася в моїй голівці, а я насмілилася ту книжку таки ще раз взяти у руці. Взяла і... мене ПРОПЕРЛО! Перло й надалі, аж допоки не прочитала останнє творіння Карпи «BITCHES GET EVERYTHING», видане «Клубом сімейного дозвілля». Книжка непогана, АЛЕ... 
Євгенія Кононенко – одна з чотирьох авторів, чиї твори увійшли у серію «Книжечка для дамської сумочки». У біографічній довідці у кінці книжки сказано, що авторка народилася у 1959 році, отримала 2 вищі освіти... а також щось там про «головний біль» авторки стосовно особистих стосунків... Що ж, прочитавши тексти збірки «Зустріч у Сан-Франциско», у цей «головний біль» легко повірити.
Дописування у газети, журнали та часописи для знаних письменників – своєрідний тренд. У випадку, коли йдеться про направду вартісні тексти, було б трохи шкода, якби вони швидко перетворювалися на макулатуру, розділяючи долю періодики, на сторінках якої з’являються. Тож час від часу у світ виходять збірники есеїв, що раніше вже друкувалися на якихось там шпальтах, але надто гарні, щоб мати коротке життя. Один із вдалих прикладів такої практики – «Порт Франківськ». 
