категорії: літературна рецензія
Любомира Княжич: казочка про життя в Мороці
і стинаючи колізей
на приреченість сатурнічну
ти не віриш що морок цей
не загрожує бути вічним
Іван Андрусяк
Коли життя скидається на засмальцьований серіал, коли кожен день повторює наступний, коли зникають бажання, а з ними і надія, коли конфлікт між тим, що всередині і тим, що навкруг настільки розриває тебе, що боляче дихати, коли єдине чого бажаєш – це загубитися у натовпі, перестати існувати, зробити крок у туман, коли хочеться кричати так, щоб тебе раптом почули всі – тоді до твого серця поступово і впевнено прямує морок.
Останнім часом в Україні стає все більше книжкових серій, що, безумовно, не може не радувати, але ці серії, здебільшого, масові, авторських – одиниці. Нещодавно на полицях українських книжкових магазинів з’явилась нова серія «Легенди іншої Тери» Сергія Батурина – це зібрання творів автора у жанрі фентезі, які, за словами видавця, будуть цікавими для читачів будь-якого віку. Першою книгою серії є «Меч королів».
Тема роману Ярослави Литвин «Ігри», що став лауреатом «Коронації слова», навдивовижу близька сучасній молоді – це знайомство, листування і, зрештою, кохання електронною поштою. Головна героїня Віка – ще доволі молода бухгалтерка з освітою психолога, як водиться, незадоволена життям (а особливо особистим), роботою та рештою речей цього світу; адресат її листів-рефлексій, а згодом і коханий (?) – юний, неграмотний хлопчина, такий як усі, ну хіба що багатший, Максим. Пара не виглядає сумісною в усіх планах, і тим цікавіше слідкувати за розвитком їхніх стосунків.
Кожен новий твір польської письменниці Мануели Ґретковської супроводжується скандалом на її Батьківщині. Вона порушує традиційну польську мораль, без страху підіймає теми суспільного життя в призмі приватного, критикує літературних колег і ніколи не червоніє при цьому. 
Поштовх вперед. Рух. Рух. Рух. Захоплення! А потім повільне гальмування... все важче і важче іти, важко – бо нудно, ти грузнеш... Ступор – сторінок 60 книжки так і лишаються непрочитаними. Цікаво складати головоломку з подій-місць-людей (напівлюдей? химер?)-снів-фантазій-вигадок, шукати у тому всьому хоч дещицю реальності. Але то цікаво лиш СПОЧАТКУ і лиш ПЕРШИЙ раз. А далі... далі ти відкладаєш все на ДАЛІ... Три повісті, з яких складається книжка Тані Малярчук «Як я стала святою» – дуже схожі і дуже однотипні, це набридає – здається, що ти вже КОТРУ (а котру?) годину жуєш одну й ту ж саму гумку, смаку нема, задоволення теж. 
Рожева обгортка з Катериною Хінкуловою на передньому плані, жовтуваті сторінки, на яких, за словами братів Капранових, – «найкраще, що було в українській жіночій літературі за останні сто років». Найкраще? Мабуть, нехай кожен сам, прочитавши «36 пісень про життя», зробить для себе висновки. 
У німецького сучасного письменника Томаса Бруссіґа, який нещодавно відвідав Україну, виходить вже друга книга у видавництві «Кальварія» (перша – «Сонячна алея» – вийшла ще наприкінці минулого року). Цього ж разу це «Як хлопці стають чоловіками, або чому футбол». Проводити паралелі між цими двома творіннями – порожня трата часу, вони абсолютно несхожі, хіба що часті згадки автора про болісні часи, часи Берлінського муру, ФРН та НДР, – усе це хоча б якось споріднює ці дві цілковито різні книжки.
