Скільки потрібно стронґовських геніїв щоби там закрутити лампочку?

Поета Іллю Стронґовського легко назвати ориґінальним і своєрідним. Так само легко вважати його героєм свого часу – одним із нас та інших. Набагато складніше відмовитися від ярликів, взяти до рук книгу (увімкнути комп’ютер і відкрити потрібний файл), випасти з життя на певний час і почитати в тиші (як варіант – під звуки вашої особистої музики).

Кохання на двох під однією обкладинкою

Талановиті письменники не завжди можуть прорватися в маси. Вони не займаються створенням епатажного іміджу, а ховаються десь кулуарах і творять. Любов Пономаренко – українська письменниця, чиє ім'я не потрапляє на слух з виходом кожної нової книги. Для когось це ім'я може виявитись зовсім новим, але насправді Пономаренко вже має декілька книг, в яких зібрані її повісті та оповідання – «Тільки світу» (1984р), «Дерево облич»(1999), «Ніч у кав'ярні самотніх душ» (2004). Окремі твори письменниці перекладено німецькою та японською мовами.

«Ритуал» Марини та Сергія Дяченко таки видано українською

Десять років потрібно було Україні, щоб вона почала відкривати для себе своїх геніальних письменників. В далекому 1996 році за різного роду проблемами країні було не до літератури, і у подружжя Дяченків на українських теренах вийшла тільки одна, майже непомітна для читачів, збірка оповідань, і лише зараз, коли події дворічної давнини сколихнули застояне пострадянське болото, у нас почали видавати книжки, які вже давно вийшли іншими мовами. Роман «Ритуал» взагалі постраждав свого часу з усіх сторін – по-перше, він вийшов одночасно із закінченням дилогії про брамника і загубився в тіні свого більш відомого та очікуваного брата, по-друге, підлітковій літературі тоді приділяли занадто мало уваги як видавці, так і читачі. І по-третє, хай мене звинувачують в упередженості, але йому не вистачало україномовного оформлення – ця книжка просто зобов’язана бути українською мовою, більш м’якою в порівнянні з російською, якраз для дітей та підлітків.

Творчі синдроми Наталки Сняданко

Львівська письменниця Наталка Сняданко запропонувала країні свою третю книгу «Синдром стерильності». Дебютний роман письменниці «Колекція пристрастей» мав неабияку популярність в Польщі, тоді як українська читацька аудиторія майже пройшла повз нього. На відміну від першої книги, яка вилежувалась протягом десяти років перш ніж з'явитись в друкованому вигляді, «Синдром стерильності» має бути більш дорослим, без доброї дитячості, з зовсім іншою манерою викладу та підходом до сюжетної зав'язки.

До відкриття «Книжкового світу» лишилось менше двох діб!

Залишилося усього два дні до проведення дев’ятої осінньої виставки українських книжок «Книжковий світ» у Києві. Як і в попередні роки, незмінним упорядником дійства є виставкова компанія «Медвін». Перша виставка «Книжковий світ» в Києві була проведена в 1999 році. Тоді вона зібрала близько 60 видавництв зі всіх областей України і декілька тисяч відвідувачів. Таким чином була започаткована добра традиція – щорічна зустріч видавця і читача в культурній та політичній столиці України. У квітні 2006 року була започаткована ще одна виставка – весняна, яка цього разу проходила разом з 28-им Європейським конвентом наукової фантастики «Єврокон» і нарешті довела, що в Києві можуть бути справжні книжкові ярмарки, що привертають досить широкого загалу, хоча до «Львівського книжкового форуму» «медвінцям» ще далеко.

   

Премія “Нестора Літописця” та 40 000 гривень чекають на літописця сучасності

9 листопада 2006 року о 17-00 год у великій залі Национального університету фізичної культури ГО “Академія Книги” та журнал “Київська Русь” в рамках Дев’ятого Міжнародного Книжкового Ярмарку “Медвін: Книжковий світ – 2006” вручать трьом літописцям сучасності літературну премію “Нестора Літописця”.

  

«Квітослава»: Розповідь про «пересічну непересічність, котра дещо переперчила печериці»

Часто ми беремо книжку для того, щоб в процесі написання отримати певну дозу терапії. Отар Довженко свою «Квітославу» писав для того, щоб провести сеанс лікування самому собі. Квітослава виходила до Отара маленьким фрагментами взимку 2004 року. Широко відомий у вузьких колах мережевої публіцистики, блоґів, донедавна також головний редактор літературного сайту «Літклуб», Отар Довженко використовував, здається, все мимоволі набуте під час свого он-лайн життя. В цій мозаїці цікаво відшуковувати герої і події про котрі вже десь читав.