В шкірі Слапчука. Рецензія на книгу "Сліпий дощ" В.Слапчука

    Розкушуючи цукерку з яскравою обгорткою – потрапляєш на гидоту, яка, певно, давно вже зіпсована часом. Знімаючи з людини шкіру, яку вона носить, – відчуваєш, що вона не менш за ту цукерку давно зіпсовану часом. І грошима, і авторитетом, а також думками "а про нас подумають сусіди? Адже ми такі авторитетні люди!" – банальною егоїстичністю.
 

Марія Матіос публікує "Щоденник страченої" жінки!

«Щоденник страченої» Марії Матіос є щоденником не лише за суттю: він навіть виданий у формі щоденника. А на початок винесені короткі речення-думки, які зустрічаються у самому «Жіночому літописі». Їх багато, але особисто мені у вічі кинулось три вислови, більше схожі на афоризми, ніж на частину цілісного тексту.

Театральна рибалка в компанії Шеви

Пробитись в українську літературу з прізвищем "Шевченко" після великого Кобзаря навряд комусь вдасться. Трохи уяви та акторської майстерності, і театральна постать Наталя Шевченко перетворюється в Лію Шеву. "Протоколи рибного дня" – дебют Лії в художній літературі. Хронологічні рамки "Протоколу" свідчать про те, що найбільш рибним періодом життя Наталі були 1999-2002 рр., судячи з виходу дебютника, страва проходила термообробку протягом трьох років. І не дарма! "Протоколи рибного дня" – це книга внутрішніх змін, а не легке чтиво для розслаблення мізків, "Протоколи" – хіба що перевантажать тендітні звивини читача.

Реінкарнація в самого себе. Рецензія на книгу О.Стражного "Храм Афродіти".

   Роман "Храм Афродіти" лікара-психотерапевта Олександра Стражного з експресивними рожевими платтячками на обкладинці та безголовими бюстами (певно богині кохання) – це маленький екскурс в історію та реінкарнація в самого ж себе. В романі Стражний відкривається справжнім професіоналом (звісно у психологічному аспекті). Маніпулюючи героями, мов ляльковим театром, він примушує читача повірити в таку нісенітницю, як реінкарнацію в минуле за власним бажанням. Хоча дехто і не відмовляється бачити свою "суть" в минулому житті – десь так в році 502 до н.е.

Ще один український книжковий проект "Книжки незалежного 15-річчя, що вплинули на український свiт"

Марина Гримич про 60-ті. Рецензія на "Мак червоний в росі..."

   "Мак червоний в росі..." – роман Марини Гримич про "покоління, народжене в 60-х — покоління світлого смутку і обережної радості…", сповнений ностальгічними мотивами та містично-готичними подіями. Сюжетна лінія роману розвивається відразу в двох часових просторах. Автор, поставивши для себе питання, до відповіді крокує крізь кожну сторінку книги й повертається до далеких 60-х років, які стали зав'язкою сюжету. Паралельно "Маку червоному в росі.." в книзі живе інший роман – не менш важливий, як і для самої Гримич, так і для героїв, а в розв'язці – і для читача.

«Ковдра сновиди» Марини Соколян: В пошуках втрачених снів

Куди діваються втрачені сни? Куди поділась магія Старих Епох? Куди майже без сліду зникла та ірраціональність, завдяки якій давні маги отримували нечувану владу? Кожен з нас, принаймні в дитинстві, хоча б раз задавався цими запитаннями, й блаженний той, хто продовжує їх задавати й зараз. Останній роман Марини Соколян «Ковдра сновиди» якраз й дає відповіді на ці запитання. Відповіді хиткі й ілюзорні, такі ж самі як поставлені запитання.