«Хозарський словник» Мілорада Павича: текст на межі смислів, метафор і абсурду

З цієї книги дізнаєшся, що таке любов. Любов – значить їсти однією виделкою і пити вино з вуст коханої людини, як то робили Петкутин із Калиною. А потім… з’їсти свого коханого, не бажаючи ні з ким ділитися. Такою, принаймні, можна побачити любов у романі-лексиконі Мілорада Павича.

Апельсиновий механізм Михайла Бриниха

Появу цієї книжки можна пояснити багатьма атмосферними явищами. Її могло навіяти як музикою, так і подихом авторового дитинства. Спершу цей подих був обтяжений лише легкокрилими візіями професійного майбутнього, адже ще малим автор мріяв стати інженером-електронником. Потім віддих поважчав, і перший прозовий твір Михайла Бриниха був написаний на спір за ящик коньяку.

«Дві тонни»: обраховане покоління

Пригадується, Тинянов якось застерігав щодо епохи, коли всі поети пишуть «добре», і тоді геніяльним вважається «поганий» поет. У цій антології «поганих» поетів нема, але чимало «хороших» тут виявляються просто «разными». Ну, це вже за Маяковським.

«…майже ніколи не навпаки»: коронована Матіос

Нова книга Марії Матіос «…майже ніколи не навпаки» одразу привертає до себе увагу, інтригуючи вже тим фактом, що саме вона здобула ґран-прі на цьогорічній «Коронації слова». Розмови про доцільність участі відомої письменниці в конкурсі, який має на меті вишукувати нові таланти, ведуться і по сьогодні. І які перипетії не розгорталися б навколо цієї теми, все ж маємо погодитися: книга варта уваги.

Іен Мак’юен «Субота»: література для мозку

Якось Цвєтаєва зауважила про Набокова, що це добрий поет, якому немає чого сказати. Зважаючи на те, що Набоков прославився передусім як прозаїк, її оцінка, вочевидь, була більш-менш адекватною. Невідомо, чи могла б Цвєтаєва тоді висловити таку думку про котрогось із прозаїків і хто конкретно з сучасних їй представників красного письменства став би потенційним референтом цього судження, але сьогодні на це місце, певно, міг би претендувати Іен Мак’юен – за свідченням українських видавців, «один із найкращих сучасних британських письменників» – з романом «Субота» (2005).

Оксана Луцишина: «Не червоніючи» задовольнити природну потребу

В анотації до книги йдеться про фотографію жінки «зсередини». Одного мого знайомого це відлякало. Можливо, тому, що він в інтернеті прочитав інформацію про новий вид порнографії, який рекламували так само… А можливо через те, що, як і всі чоловіки, звик до фотографії зовнішньої, до того візуального, у чому він має змогу переконатися «власнооч», що не викликає жодних сумнівів і жодної непевності.