категорії: літературна рецензія
Світ, якого більше нема - «Професор Шумейко» Галини Бабич
Друга книга Галини Бабич, що складається з однойменної повісті та п'яти оповідань,— про епоху, яка зникла, та людей, які сьогодні зовсім інші, ніж колись. Професор Шумейко колись був простим студентом, який мав добрих друзів та мріяв дати лад народному господарству на своїй малій батьківщині. Та села вже немає (опинилося під Київським морем — штучним водоймищем), а колишні друзі загубилися по життю. Складається враження, що між колишнім студентом та теперішнім професором виникла справжня прірва позасвідомого досвіду. Тож хто ти, людино, і куди прямуєш?
Книги К. Р. Сафона надзвичайно популярні, але це не дань моді, просто там є все щоб задовольнити кожного індивідуального читача: чередування подій різного характеру – інтриги, розслідування, вбивства, нові знайомства, неочікувані повороти подій; це розвага і пожива інтелектуалів, тут є історична достовірність і елементи незвичайного; весь спектр емоцій – від кохання до ворожнечі; низка персонажів на будь-який смак...
Є книги, які вміють подобатися всім. «Тінь вітру» К. Р. Сафона навряд чи може налаштувати когось проти себе. Вона апріорі возвеличує Читача, лестить йому, це – ода читанню. Всі головні герої – споріднені душі для читача, бо вони теж реалізують акт читання, або працюють з книгами. Тобто з першої хвилини, коли ми обрали, взяли до рук «Тінь вітру» К. Р. Сафона, та почали читати про те, як герой обирає на Кладовищі забутих книжок та читає «Тінь вітру» Хуліана Каракса, ми мимоволі починаємо товаришувати з героєм, проектуємо його образ на себе.
Кавовий експерт Сергій Ремінний – бізнесмен і перекладач, мандрівник і письменник, автор книги «Цікаво про каву», яку читачі мали нагоду прочитати ще торік, випустив у світ ще дві, щоправда електронні книги з нової серії «Історії кавового експерта». 
Письменниця Вікторія Гранецька – про «власноруч умебльоване пекло»: дошкульне почуття провини і згубну спокуту. Не знаю, як ви, а мені, як і героїні роману «Мантра-омана», що переміг у літературному конкурсі «Коронація слова-2011», Євпраксії (скорочено – Єва), уявлялося, «як одного разу посеред буденних справ, до тебе прийде Розплата. Візьме за руку і скаже: – Ходімо.» Щоправда, мені «уявлялося», що то має відбуватися за волею Всевишнього. Натомість Єва сама подбала про спокуту і сама вчинила над собою Розплату, взявши на себе непосильну роль...
