"Глибинка" Олександра Шевченка
Український літературний «Resident evil»(принаймні, такі асоціації у мене виникали при прочитанні) не вдався. І не дивно. Зрозумійте, панове: якщо середньостатистичну кінострічку, позбавлену оригінального цікавого змісту, в принципі, можна ще протягти кудись за рахунок класних спецефектів чи ж там акторської майстерності, то літературному творові твердої кольорової обкладинки з гарненькими картинками буде замало. То ж чим керувалися люди, які зробили цю річ лауреатом «Коронації слова», особисто для мене лишається загадкою. Якщо лише відсутністю конкуренції, то дивно. Не знаю, не знаю, панове, але щоб там не було, а Олександр Шевченко з його «Глибинкою» таки залишиться глибоко, вибачте, в дупі. Бо, принаймні, ті читачі, які не скотилися ще до рівня примітивних жіночих романів та тупуватих жахів, такої речі схвально не оцінять.
Він «... відчув ці пахощі, заледве хлопці увійшли в кабінет». Це був запах смерті – кориці та ладану. 
«Очамимря» – перша збірка прози Олександра Ірванця. Повість та п`ять оповідань. Найновіші та давніші твори письменника. 
«Культурний шар» Юрія Макарова – це повість для тих, кого у пригодницькій прозі вже нудить від латиноамериканських джунглів, африканських пустель, американських прерій чи й усього цього разом. Може, не так романтично, зате в повісті дуже натуралістично відображено наше оточення, сучасний український національний колорит, знайомі місця. Якби ще автор відкинув усілякі там геройські замашки, таким усе б реалістичним видавалося! Але він не відкинув, і усе інше пішло вже, що називається, за законами жанру: добрі дядьки, злі дядьки, скарби, погоні, бійки, головоломки ну і, звичайно, кохання (куди ж без нього). Кого від надлишку останнього також нудить, заспокою: в помірних дозах.
