21 серпня 2018
Olga Volkova літературна рецензія, ...
«ХОТЯТ ЛИ РУССКИЕ ВОЙНЫ…»? Коментар до роману Івана Корсака «За серпанком, загадковим серпанком» (К.: «Ярославів Вал», 2018)
18 жовтня 2017
Тетяна Дігай літературна рецензія
Божий дар пересмішника
11 вересня 2017
Тетяна Дігай література, ...
Жива валюта таланту
19 червня 2017
Olga Volkova літературна рецензія, ...
Сага про душі на роздоріжжях
17 травня 2017
Olga Volkova література, ...
Торжество пам’яті
21 квiтня 2017
Olga Volkova література, ...
Інтелігенція на перехрестях долі
21 квiтня 2017
Olga Volkova літературна рецензія, ...
Здолавши тернистий шлях
9 березня 2017
Яр Левчук література, ...
“Ностальгія” Євгенії Кононенко: У пошуках втраченого Києва
9 березня 2017
Світлана Патра література, ...
Роздуми Петра Таланчука про Україну та її шлях до щастя – у книзі публіцистики «Прозріння»
11 лютого 2017
Яр Левчук література, ...
Андрій Кокотюха у новому романі розправляється із русофілами і рекламує Львів початку ХХ ст.
Анонім ↓
Рецензія на книгу Любка Дереша "Поклоніння Ящірці"
Yaroslava (анонімно) ↓
Троянда Василя Стефаника як символ життя і смерті
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
женя (анонімно) ↓
Історія про псячого Миколку
читатель (анонімно) ↓
«Ловець у житі» Селінджера: нонконформізм, бунт, протест
lol (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Галина (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Кружляє світ. Мовчить, як треба крику.
І правда топиться в брехні чи не щодня.
Невже і я впаду у нього й зникну
Безболісно, безлико, навмання?
В культурі кожної країни є постаті, яких можна назвати «літературними грандами». Вони мають величезний творчий доробок, їх книги видаються мільйонними тиражами, а їх імена є брендами, такими, як «Davidoff» або «Paco Rabanne».
Новий роман Павла Загребельного, не відкриває читачеві нових авторських підходів. Загребельний не зрадив своєму стилю та манері оповіді. Він пише, як і писав: широко, подекуди, аж надто у своїй описовості чи роздумі, який головний герой розтягує ледь не на пів`життя; наганяючи час від часу нудьгу, через бідність на зовнішні події; переобтяжуючи інтелектуалізмом і без того великі епічні форми.
«Антиклімакс» – одна зі збірок оповідань «найбільшого» (вага – 154 кілограми) письменника України Богдана Жолдака. Написана характерним авторським стилем, тобто, на межі, а іноді й за межею цілковитого абсурду вона вражає. Під час читання подібної літератури найчастіше виникає одне й те саме запитання: як і навіщо взагалі можна таке писати?
Нова книга оповідань Богдана Жолдака є нічим іншим, як шизоїдним фарсом. Вона схожа на сни божевільної, психічно хворої людини. Позбавлена здорового сенсу, «Шизотерапія» (Шиzотерапія) лікує мозок від перевантаження глибинно-розумною дидактичною літературою.
«Із замкнутого кола, із кільцевої, окружної дороги, також можна вийти до життєвої перемоги. Насамперед над самим собою. Кожен наш крок, наш неправильний вибір може знову завести в темряву невдачі, і до нового падіння. Якщо ж вибір правильний ці сходинки, поведуть нас до світла»( Юрко Покальчук, «Окружна дорога»).