категорії: літературна рецензія
«Польсько-російська війна» Дороти Масловської: Епідемія літературного сказу
Процес читання вимагає вміння відчувати крізьчасовий, крізьпросторовий контакт з автором. Особливо це стосується художньої літератури. Тут складно знайти межу між домислом, вимислом і дійсністю, адже світ, штучно створений фантазією автора, кожним окремішнім читачем сприймається по-різному, залежно від його особистих якостей, способу існування на межі двох просторів: справжнього та книжного життя…
Якщо десь на 190-й сторінці нової книги Лариси Денисенко «Помилкові переймання або Життя за розкладом вбивць» мене б запитали, чи перевершив цей роман попередні твори письменниці (серед яких були і лауреати «Коронації слова», і «Книга року» за версією журналу «Кореспондент»), я б однозначно відповів, що ні. А якщо б подібне питання мені поставили 10 сторінок потому, моя відповідь була б чи не абсолютно протилежною.
Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» видала три музичні проекти, пов‘язані з творчістю сучасного українського поета та письменника Сергія Жадана. Три аудіодиски – це три геть різних погляди на творчість Жадана.
У наш постмодерний (чи навіть пост постмодерний) час кардинально нових ідей вигадати надзвичайно складно. Тому й доводиться, скажімо так, «творчо перевтілювати» давно знане і відоме. Як, наприклад, надзвичайно вдало видавництво «Грані-Т» для назви нової книжкової серії адаптували суперпопулярний, говорячи сучасною мовою, «бренд» радянських часів «ЖЗЛ» – «Жизнь замечательных людей», перетворивши його на «ЖВД» – «Життя видатних дітей».
Не вірте, якщо вам скажуть, що Схід живе осібно від Заходу, не думайте, що на Сході панують самі лише описи палкого кохання, і в жодному разі нікому не кажіть, що Схід асоціюється з зеленим. «Мене називають Червоний» – «найколоритніший і найоптимістичніший твір» Орхана Памука (принаймні на думку самого автора) – прокладає місточки між цивілізаціями та поєднує слова й малюнки.
Стівен Кінґ давно відмовився від техніки моментального шокування ефектними стартами. Зі своєю цілком заслуженою славою великого магістра жахів він може дозволити собі поступово і підступно втягувати читача у неозоре болото авторських фантазій. Що й робить в «Історії Лізі».
Філософи рідко здобуваються на якусь примітну популярність за життя. Як правило, вони не здобуваються на неї і після смерті. Та все ж трапляються винятки. Таким винятком, останні років двадцять, був Жан Бодріяр – «постмодерний гуру», творець концепції симулякра і теоретик «світу після оргії». 6 березня цього року в Парижі на 77 році життя він помер. А щойно зараз «Кальварія» видала вже третій український переклад Бодріяра. Ним стала книжка 84-го року «Божиста лівиця».
