Артем Чех «Киня»: про Гагаріна, Василя Васильціва та інших
Гасло нової серії видавництва «Факт» «Поза фокусом» – «насправді все інакше» –спочатку викликало певний скепсис. «Ага!» - подумала я, знову відьми-відьмаки-нечисть всяка-родові прокляття і чарівні дивовижні рятування...

Автор цього твору інтелектуал, та ще й мораліст. З першим він нічого не може вдіяти, а з другим – не хоче, бо вважає, що якщо світ загруз у лайні, то його, Ульяненка, завдання – розголосити цей факт. «Ви – тупі, розбещені падлюки, що можуть вбити, зарізати будь-кого! Ви – тварини, які хочуть тільки жерти та злягатися!» – ось які скрижалі він несе людям зі свого творчого Сіону.
Народу завжди хотілося вірити, що його герої – живі. Ніколи остаточно не приймалася думка, що світочі можуть полишити націю. Згадати хоча б ті легенди, які переказували звичайні люди після смерті Т.Шевченка про те, що він живий і просто переховується, вичікує. Люди вважали, що на Чернечій горі насправді закопана зброя, і прийде час, коли народ згуртується заради досягнення спільної мети – й відкопає її. Саме тоді вийде з тіні живий Шевченко, він і очолить переможну боротьбу.
Можливо, банально порівнювати літературні або музичні витвори з супчиками, коктейлями або іншими їстівними сумішами. Та я дозволю собі побути трохи банальною. Відриваючи мене від дочитування (радше «дозаковтування») свіжака від Кальварії, мене попросили приготувати салат. З гордовитою назвою «Столичний». Поєднання інгредієнтів мене здивувало. Картопля, яйце, огірки, кукурудза, курка і… крабові палички. Такий собі mіх.
Умовність всякої класифікації колись геніально проілюстрував Боргес в одному із своїх оповідань – птахи там поділялися на червоних, дзьобатих, і тих, що належать імператору. Я завжди згадую цю притчу, щойно мова заходить про літературне покоління. Чи можна класифікувати письменників за ознакою належності до покоління, тобто до певного часового проміжку?
«…це книга, яка виникла не з потреби писати, а з потреби говорити. Говорити по-іншому і до іншого». Так сказано в анотації до найновішої книжки Тані Малярчук. А анотації, як відомо, пишуться для тих, хто звик їм не довіряти. Так що будемо прискіпливі і спробуємо ці фрази вивірити «на зуб».