категорії: література
Ефект метелика
теґи: Таня Малярчук, література
Найдивовижніше в чудесах те, що вони справді трапляються. Існують люди, які про це знають. Зазвичай, це письменники. Застерігаю, що зміна поколінь тут ні до чого. Саме знання азів психології та вміння художньо їх втілити, наявність власного стилю, самообмеження заради творчого результату, відмова від самозамилування (додам, що переважання того чи іншого робить літературу для мене нецікавою) дозволяє мені назвати Таню Малярчук світлоносним явищем у літературі початку двадцять першого століття.
Кожній людині Всевишня визначила свою тональність – і Каспер умів її чути… Саме цим реченням Петер Хьоґ розпочинає свою незвичайну книгу, повну приголомшливих подій, непередбачуваних сплетінь та небанальних сюжетних ліній. Все це – на фоні зовні холодного Копенгагена. Каспер Кроне – головний герой, всесвітньо відомий клоун, який виступав зокрема і в «Цирку Сонця», звертається до Бога як до жінки.
Григорій Семенчук – представник поетичного покоління, котре прийшло в українську поезію тепер і сьогодні. Дати відповідну оцінку цьому явищу непросто, проте потрібно зрозуміти його амальґамну проблематику, враховуючи індивідуальні особливості, можливо, виділяючи саме їх. Проблема осмислення веде за собою визначення критерію неупередженого судження в ситуації, коли стають на герць традиція і деконструкція, прецінь результату двобою ще довго не побачити. 
Є книги, які вміють подобатися всім. «Тінь вітру» К. Р. Сафона навряд чи може налаштувати когось проти себе. Вона апріорі возвеличує Читача, лестить йому, це – ода читанню. Всі головні герої – споріднені душі для читача, бо вони теж реалізують акт читання, або працюють з книгами. Тобто з першої хвилини, коли ми обрали, взяли до рук «Тінь вітру» К. Р. Сафона, та почали читати про те, як герой обирає на Кладовищі забутих книжок та читає «Тінь вітру» Хуліана Каракса, ми мимоволі починаємо товаришувати з героєм, проектуємо його образ на себе.
Письменниця Вікторія Гранецька – про «власноруч умебльоване пекло»: дошкульне почуття провини і згубну спокуту. Не знаю, як ви, а мені, як і героїні роману «Мантра-омана», що переміг у літературному конкурсі «Коронація слова-2011», Євпраксії (скорочено – Єва), уявлялося, «як одного разу посеред буденних справ, до тебе прийде Розплата. Візьме за руку і скаже: – Ходімо.» Щоправда, мені «уявлялося», що то має відбуватися за волею Всевишнього. Натомість Єва сама подбала про спокуту і сама вчинила над собою Розплату, взявши на себе непосильну роль...
