Філіп Фузаро ділиться своєю омріяною Італією
Син італійських батьків, Філіп Фузаро народився в Лорені, Франція. Він показує омріяну Італію, що виросла зі спогадів його батька, діда та його власни настільки добре, що її можна відчути.
21 серпня 2018
Olga Volkova літературна рецензія, ...
«ХОТЯТ ЛИ РУССКИЕ ВОЙНЫ…»? Коментар до роману Івана Корсака «За серпанком, загадковим серпанком» (К.: «Ярославів Вал», 2018)
18 жовтня 2017
Тетяна Дігай літературна рецензія
Божий дар пересмішника
11 вересня 2017
Тетяна Дігай література, ...
Жива валюта таланту
19 червня 2017
Olga Volkova літературна рецензія, ...
Сага про душі на роздоріжжях
17 травня 2017
Olga Volkova література, ...
Торжество пам’яті
21 квiтня 2017
Olga Volkova література, ...
Інтелігенція на перехрестях долі
21 квiтня 2017
Olga Volkova літературна рецензія, ...
Здолавши тернистий шлях
9 березня 2017
Яр Левчук література, ...
“Ностальгія” Євгенії Кононенко: У пошуках втраченого Києва
9 березня 2017
Світлана Патра література, ...
Роздуми Петра Таланчука про Україну та її шлях до щастя – у книзі публіцистики «Прозріння»
11 лютого 2017
Яр Левчук література, ...
Андрій Кокотюха у новому романі розправляється із русофілами і рекламує Львів початку ХХ ст.
Анонім ↓
Рецензія на книгу Любка Дереша "Поклоніння Ящірці"
Yaroslava (анонімно) ↓
Троянда Василя Стефаника як символ життя і смерті
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
женя (анонімно) ↓
Історія про псячого Миколку
читатель (анонімно) ↓
«Ловець у житі» Селінджера: нонконформізм, бунт, протест
lol (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Галина (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Син італійських батьків, Філіп Фузаро народився в Лорені, Франція. Він показує омріяну Італію, що виросла зі спогадів його батька, діда та його власни настільки добре, що її можна відчути.
Цей роман вийшов у світ ще 2007-го. Однак, до моїх рук він утрапив лише нещодавно, тому й почувалася боязко: може, спізнилася я з прочитанням? Але, прочитавши, дійшла висновку, що хоч авторка і розповідає про 90-ті роки, але таке враження, наче все відбувається тут і тепер. Ті самі самотність, проблеми, жорстока реальність, а ще – Любов. Велика. Не награна, щира й очевидна.
Назва цієї книжки відправляє нас на пошуки чоловіка, але не поспішайте. У вас нічого не вийде, поки не довідаєтеся всього про жінку. Хто така Олена? Відповідь саме на це запитання варто шукати кожному читачеві нового роману Галини Вдовиченко. 270 сторінок майстерно побудованого, ненав’язливого й комфортного для сприйняття тексту багато хто з читачів «проковтне» навіть за одну ніч. Однак не подумайте, що ця книжкова страва є прісною. Захопливий сюжет та закручена інтрига роману «Хто такий Ігор?» задовольнять і найвибагливіших гурманів жанру.
Радимо прийняти три правила ідеального читача книги Максима Кідрука «Навіжені в Мексиці». Правило перше: розімніть і налаштуйте на активний вжиток своє почуття гумору. Правило друге: приготуйтеся побувати в найекзотичніших закутках дивовижної країни. Правило третє: не судіть суворо ані методи, ані цілі новоспечених Остапа Бендера та Кіси Воробьянінова. Тих, хто великодумно запитає після прочитання: «А в чому ж мораль?» – запевняю: моралі нема і не буде, лише одна суцільна розвага і пригода. Але хто сказав, що це погано?..
Норвезький письменник Бйорнстьєрне Бйорнсон, лауреат Нобелівської премії 1903 року, а також близький друг Генрика Ібсена, був ровесником наших ранніх модерністів – Лесі Українки й Михайла Коцюбинського. До того ж, ровесником не лише, сказати б, суто «хронологічним», а й тим «живим» текстом, що його вбирали в себе «першопрохідці» українського високого модернізму. Нехай з того часу, як помер відомий норвежець, минуло вже понад сторіччя, написане ним виявляється напрочуд свіжим і мовби… знайомим українському читачеві.
Давно це було. Зібрав я якось усю свою витримку в кулак і прочитав, щоправда, не на одному подиху, третє (!) перевидання «Таємної історії України-Русі» від (чи для?) Олеся Бузини...
Проза Сергія Жадана – з присмаком «пролетарськості» (але, звісно, не того штибу, як, наприклад, «Кляса» Павла Вольвача). Соцартівська естетика деяких його книжок та їх демократичне наповнення переконливо свідчать про те, що в новітній українській літературі існує феноменально талановитий та відвертий письменник. Він майже нічого не вигадує, через цю відвертість читаєш його на одному подиху...