категорії: література
«Гаррі Поттер і смертельні реліквії»: Жертви Ролінґ
25 вересня український переклад останнього Гаррі Поттеру виходить в продаж. Цілих два роки після виходу передостаннього роману про Гаррі світ мучився питанням – кого не пожаліє вбити в заключній книзі поттеріани пані Ролінґ? Сюжет, вся чарівність якого тримається на симпатіях читача до позитивних персонажів, котрі тим лиш і займаються, що майже безперервно уникають смертельних небезпек, не міг бути розв’язаним без кривавих трагедій.
Щойно після виходу в світ свіжої книжки Джоан Ролінґ «Harry Potter and the Deathly Hallows» я купив її в Києві за 180 гривен і кілька днів присвятив інтенсивному читанню цього «дитячого роману». Доповідаю, чому не жалкую за «втраченим часом».
За останні півтори сотні років у світі написано не так вже й багато дитячих (чи то пак – чудесних) книжок, що переходять від покоління до покоління неушкодженими часом. Тобто – сприймаються новими читачами майже з таким самим захватом, як і їх давніми попередниками.
15 днів незрозумілості та події далекого забутого дитинства. Журналістські будні й небуденні трупи. Незнайомі знайомці та інші примхи хворої пам’яті. Якщо ви вважаєте, що принаймні останнє трапляється лише у типових набридливих серіалах, то мушу вас засмутити: усе це стає реальним у «Пастці для жар-птиці» Ірен Роздобудько.
Якщо вас хвилюють питання самотності у великому місті, проблеми недооціненості і покинутості, ви переймаєтесь розшаруванням свідомості і існуванням у ній паралельних світів – збірка новел Наталки Забрамської «Завжди» чекає на те, щоб опинитись у вашій сумці і бути прочитаною: дорогою зі служби чи навчання, у метро чи автобусі, у дощ чи сніг.
Уже виходячи з назви поетичної збірки Богдана-Олега Горобчука «Місто у моєму тілі» (що не так давно побачила світ у видавництві «Смолоскип»), можна очікувати від неї щонайменше трьох речей: урбанізму, еґоцентризму, тілесності. Як побачимо далі, так воно і є; а в принципі, дізнаємося ми в кінці, тут це все одне й те саме, на що недвозначно натякає та ж таки назва.
Не минуло й року, як вийшов другий роман Олени Захарченко – «Брат-і-сестра». Результат роботи автора та видавництва лише підтверджує думку, висловлену Оленою Захарченко – письменник повинен багато писати, щоб постійно розвиватися. Сама авторка вважає свій роман більш систематизованим і виписаним за «Вишивані гарбузи». Чи справді це так?
