21 серпня 2018
Olga Volkova літературна рецензія, ...
«ХОТЯТ ЛИ РУССКИЕ ВОЙНЫ…»? Коментар до роману Івана Корсака «За серпанком, загадковим серпанком» (К.: «Ярославів Вал», 2018)
18 жовтня 2017
Тетяна Дігай літературна рецензія
Божий дар пересмішника
11 вересня 2017
Тетяна Дігай література, ...
Жива валюта таланту
19 червня 2017
Olga Volkova літературна рецензія, ...
Сага про душі на роздоріжжях
17 травня 2017
Olga Volkova література, ...
Торжество пам’яті
21 квiтня 2017
Olga Volkova література, ...
Інтелігенція на перехрестях долі
21 квiтня 2017
Olga Volkova літературна рецензія, ...
Здолавши тернистий шлях
9 березня 2017
Яр Левчук література, ...
“Ностальгія” Євгенії Кононенко: У пошуках втраченого Києва
9 березня 2017
Світлана Патра література, ...
Роздуми Петра Таланчука про Україну та її шлях до щастя – у книзі публіцистики «Прозріння»
11 лютого 2017
Яр Левчук література, ...
Андрій Кокотюха у новому романі розправляється із русофілами і рекламує Львів початку ХХ ст.
Анонім ↓
Рецензія на книгу Любка Дереша "Поклоніння Ящірці"
Yaroslava (анонімно) ↓
Троянда Василя Стефаника як символ життя і смерті
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
женя (анонімно) ↓
Історія про псячого Миколку
читатель (анонімно) ↓
«Ловець у житі» Селінджера: нонконформізм, бунт, протест
lol (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Галина (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Жінки емансипуються. Хочеться їм того, чи ні, але так є насправді. Вони вчаться бути вільними та самодостатніми поруч із коханими чоловіками і відкидають непотрібні стереотипи. Зрозуміло, що якщо такій жінці якийсь чолов’яга скаже: «Чого така напружена? У тебе що сьогодні –– критичні дні?», то ризикує у відповідь почути якесь міцне слівце і кпини на кшталт: «... насправді у мене овуляція і я шукаю чоловіка, щоб із ним переспати, але ти, любчику, не в моєму смаку». Це у кращому випадку.
Назвати скромним Олексія Волкова, що в 2007 році започаткував у видавництві «Зелений пес» власну серію з гучною назвою «Маестро інтелектуального детективу», язик не повертається. Цього року лікар і письменник з Тернополя вирішив вшанувати колег і професію взагалі, тож видав детективну історію «Лікарня на відлюдді».
Вона – «галографія», особистість, яка здатна трансформуватися й виходити за межі хронотопу, властивого простим смертним. Вона – «Пухнаста» - бачить більше й прозоріше. Боїться воронів, бо саме вони можуть донести про неї паркам, які плетуть павутиння долі людей. Але ж «Пухнаста» мріє тікати від долі, щоб та ніколи її не спіймала, не зробила заручницею.
«М@йли до Бога» Ярослави Івченко — добрячий привід сказати кілька слів про літературу в цілому. До речі, навряд чи можливо щось додати до такого піару — я маю на увазі саму назву твору, який, незважаючи на жанрову вказівку на обкладинці, важко визначити як роман (практично жодного з критеріїв жанру не дотримано). То є, скоріше, епістолярний збірник, епістолярії в якому мають за адресата Бога, досить фамільярні часом, але спочатку хотілося б поговорити не про це.
Читаючи найновішу книгу Андрія Куркова «Нічний молочник», не переставав дивуватися, чому твори цього письменника такі популярні в Європі. Я ще можу допустити, що для європейців актуальним є винайдений одним з персонажів роману таємничий препарат, який посилює у людини почуття справедливості...