21 серпня 2018
Olga Volkova літературна рецензія, ...
«ХОТЯТ ЛИ РУССКИЕ ВОЙНЫ…»? Коментар до роману Івана Корсака «За серпанком, загадковим серпанком» (К.: «Ярославів Вал», 2018)
18 жовтня 2017
Тетяна Дігай літературна рецензія
Божий дар пересмішника
11 вересня 2017
Тетяна Дігай література, ...
Жива валюта таланту
19 червня 2017
Olga Volkova літературна рецензія, ...
Сага про душі на роздоріжжях
17 травня 2017
Olga Volkova література, ...
Торжество пам’яті
21 квiтня 2017
Olga Volkova література, ...
Інтелігенція на перехрестях долі
21 квiтня 2017
Olga Volkova літературна рецензія, ...
Здолавши тернистий шлях
9 березня 2017
Яр Левчук література, ...
“Ностальгія” Євгенії Кононенко: У пошуках втраченого Києва
9 березня 2017
Світлана Патра література, ...
Роздуми Петра Таланчука про Україну та її шлях до щастя – у книзі публіцистики «Прозріння»
11 лютого 2017
Яр Левчук література, ...
Андрій Кокотюха у новому романі розправляється із русофілами і рекламує Львів початку ХХ ст.
Анонім ↓
Рецензія на книгу Любка Дереша "Поклоніння Ящірці"
Yaroslava (анонімно) ↓
Троянда Василя Стефаника як символ життя і смерті
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
женя (анонімно) ↓
Історія про псячого Миколку
читатель (анонімно) ↓
«Ловець у житі» Селінджера: нонконформізм, бунт, протест
lol (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Галина (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Кажуть, хорошим поетом можна стати вже в двадцять років, тоді як хорошим прозаїком – тільки під сорок. Часто це твердження є справедливим, надто ж тоді, коли всі, хто більш-менш пристойно писали шкільні твори, рвуться в літературу. З цього погляду завжди цікавими є дебютні книжки молодих авторів, надто ж тоді, коли ці автори пишуть майже по-дорослому, як Тарас Жеребецький.
Після перемог життя не закінчується. Навіть - після Шевченківської премії. Встановлена для «нагородження громадян за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинними духовними надбаннями Українського народу» (так і само у такій редакції стверджують нормативні документи), стократно звинувачена в усіх мислимих провинах, гаряче багатьма бажана (тим гарячіше, чим менше підстав для її здобуття), вона, премія, одначе реґулярно потрапляє до рук, які і створюють ці «вершинні духовні надбання».
Мрії, бажання, здійснені й нездійсненні, рішення, вибір, варіант – от, здається, справжні герої творів Яни Дубинянської. І якщо подивитись на ці тексти під таким кутом зору, то фантастичний принцип побудови сюжету не буде аж такою важливою їхньою характеристикою. Принаймні, не єдиною.
Чомусь страшенно прикро, що книжка, де жили і янголи, і демони, й острови, й люди, і самотність, і час (щиро кажучи, після прочитання здається, що всі ці слова варто писати з великої літери), тобто мислеформи та протистояння мислеформ закінчились.
Хильнути одну чарку. Потім другу, третю... Пити, поки не буде видно дна. Сьорбати нічогенький коктейль із алкоголізму, онанізму, патріотизму та інших «ізмів», у вишуканому поєднані з роздумами про вічне життя та справжнє кохання. Впиватися і отримувати задоволення. Смакуючи по краплині чоловічу логіку. І фіксуючи чудернацькі пасажі, в яких ідеться про таке явище, як «жінка очима чоловіка»...
Написав назву й сам злякався пафосу, чи то пак, БУрлеску, що так смачно і, повірте, зовсім навіть несподівано вигулькнув. З іншого боку, мені, смертному, пробачать, адже «немає бога крім постмодерну, і Неборак пророк його», – писав у своїй славнозвісній «Таємниці» Юрій Андрухович. Хтозна, може, це саме та таємниця, в котру ще один осяйний пророк усеблагого постмодерну нас, темних, нарешті посвятив.
Прочитавши ці дві книги, я одразу зрозуміла, що хочу написати статтю у дусі порівняльного аналізу. Як то буває, коли автори пишуть практично на одну тему, але самі про те навіть не здогадуються, тобто працюють самостійно і незалежно. Ідеться про роман Лариси Денисенко «Танці в масках» та повість молодої письменниці Сандри Мост «Ти гратимеш знову і знову...» (книга «Подвійне життя»).
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук для інтернет-видань дозволений за умови гіперпосилання на «Сумно?» та із зазначенням імені автора, а для друкованих видань - за наявності згоди автора. Всі публікації охороняються авторським правом. Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку.
