«Марадона» Сергія Жадана: Бути нокаутованим чи поборотися?

У новій збірці віршів Сергія Жадана не стало менше алкоголю, сигаретного диму, ґанджі, криміналу, затяжної депресії та решти характерних жаданівських атрибутів. Однак поезії у звичному форматі «записок подорожнього» читати не набридає, навіть якщо в книзі постають вже не нові теми попередньої.

Василь Кожелянко. «Третє поле» : Вплив європейської філософії

Зважаючи на славу Василя Кожелянка як творця жанру «альтернативна історія України» та найвідомішого твору «Дефіляда в Москві», першою реакцєю літературних критиків була спроба залучити і роман «Третє поле» до цього жанру.

Ксеня Харченко. «Історія»: Використати за призначенням…

Я б могла написати, що авторка –– це Маркес у спідниці. Але насправді Ксеня носить штанці. І має неповторний стиль. Ні, не одягу. Письма. Хочете дізнатися про те, як воно –– жити бажаючи і боячись? Це коли живеш у будинку між крематорієм і шоколадною фабрикою. Тому «…кожного дня чути запах жаданих солодощів і горілого м’яса».

Ще раз про «Дві тонни» та надмірну жовч ІБТ

Цього разу двотисячники здається вже точно про себе заявили. Ні, вони й раніше заявляли – регулярні до набридливості поетичні вечори, акції та перформанси, дебютні й не тільки дебютні збірочки віршів із припискою: поет-двотисячник. Але «Дві тонни» – це щось трохи більше.

«Хозарський словник» Мілорада Павича: текст на межі смислів, метафор і абсурду

З цієї книги дізнаєшся, що таке любов. Любов – значить їсти однією виделкою і пити вино з вуст коханої людини, як то робили Петкутин із Калиною. А потім… з’їсти свого коханого, не бажаючи ні з ким ділитися. Такою, принаймні, можна побачити любов у романі-лексиконі Мілорада Павича.

Апельсиновий механізм Михайла Бриниха

Появу цієї книжки можна пояснити багатьма атмосферними явищами. Її могло навіяти як музикою, так і подихом авторового дитинства. Спершу цей подих був обтяжений лише легкокрилими візіями професійного майбутнього, адже ще малим автор мріяв стати інженером-електронником. Потім віддих поважчав, і перший прозовий твір Михайла Бриниха був написаний на спір за ящик коньяку.

«Дві тонни»: обраховане покоління

Пригадується, Тинянов якось застерігав щодо епохи, коли всі поети пишуть «добре», і тоді геніяльним вважається «поганий» поет. У цій антології «поганих» поетів нема, але чимало «хороших» тут виявляються просто «разными». Ну, це вже за Маяковським.