категорії: література
Карнавальна стихія понад усе! Рецензія на «Мальви Ланди» Ю. Винничука
З часу виходу найвідомішого роману галицького «еротомана і тихого хулігана» пройшло вже досить багато часу – аж 5 років. Удостоєний різноманітними преміями (книжка визнавалась книжкою року-2003 у номінації «Красне письменство» та кращою фантастичною україномовною книжкою 2003 року (міжнародна асамблея фантастики «Портал-2004»))., свого часу він викликав певний резонанс серед різноманітної публіки, - достатньо згадати досить широкий спектр відгуків ЗМІ: «Дзеркало Тижня», «Книжник-review», «Киевские ведомости», «Столичные новости», часописи «Київ», «Знак» (літературний додаток до «Смолоскипа України»), «Критика»… Роман підняв одразу кілька питань. Що ж це за феномен – Винничукова Велика Львівська сміттярка? Кому адресований роман? Про що він насправді? 
Колись давно (а, може, це й недавно), коли ще не було персональних комп’ютерів і тим більше інтернету з його форумами і чатами, а книги, що не були зараховані до соцреалізму або шкільної програми і не грали виховну роль в комуністичному вихованні молоді, були в дефіциті і їх «діставали» - десь по-знайомству купували або брали почитати, люди писали. Вони писали один одному листи, дехто вів власний щоденник, молоді вразливі та сентиментальні дівчата обов’язково мали так звані «відверті щоденники» («откровенники»), з якими вони ділилися найпотаємнішими переживаннями, думками і мріями. А у деяких був «цитатник», в який вони записували рядки з прочитаних книг, що справили на них особливе враження.
Дивні настали часи в літературі. Вже друга прочитана сучасна іноземна книжка з дорослої літератури, а симптоми ті ж самі, через що важко зрозуміти, чи дарма ти на неї витратив час, чи ні. Мішель точнісінько так само як Муракамі, довго запрягає і повільно їде, так само дає детальні описи звичайних речей, тому книжку від нудьги хочеться відкласти подалі вже з десятої сторінки. Більше того – у виборі теми для опису він йде набагато далі, тому книжка видається компіляцією з досить дивної розповіді "про життя" та низькопробного порнороману. 
Дуже мало книжок нині пишеться для дітей – невигідна то справа. З одного боку діти все більше поприлипали до комп'ютерів, а не до книжок, з іншого – батьки не дуже цю справу шанують – книжки дітям дарувати. Тому кожна нова гарна україномовна дитяча книжка викликає у мене лише радість. На жаль, оскільки справа не приносить багато грошей, то займаються нею дуже часто люди з інших міркувань. 
Роман "Фріда" Марини Гримич – це вже шостий прозовий доробок письменниці, але крім літератури авторка, доктор історичних наук і завідувач кафедри етнології КНУ ім. Т.Г. Шевченка, глибоко поринула у вивчення етнопсихології, результатом чого стали 3 монографії М. Гримич. "Роман "Фріда" – це моє освідчення в коханні до культури українських містечок", – зізнається Марина Гримич. І не випадково саме містечок, а не гучних мегаполісів, адже зазвичай життя в таких місцинах тече інтенсивніше, а головне – на очах у всіх.
Попри весь, далеко не маленький, об’єм моєї дитячої бібліотеки, вона майже вся була російськомовною, але дві книжки з неї я запам’ятав на все життя не через те, що вони були українською, а виключно тому, що вони були захоплюючі, добрі, цікаві настільки, що годі перелічити, скільки разів я їх перечитував - так багато, що знаю майже напам’ять.
Роман Василя Слапчука "Осінь за щокою" – це синтез текстів та підтекстів, а також подій "за кадром". Роман складається з восьми новел, які на перший погляд не можуть мати анічогісінько спільного, крім того, що їхній головний герой – звичайний письменник-невдаха у всьому, крім літератури. Насправді, паралельно органічному викладанню сюжету Слапчуком його герой-письменник (часто навіть без імені і долі, ніби людина, яка взялась невідомо звідки і повертається невідомо куди) втілює свої здібності до написання. Він в тексті і текстами не розуміючи, що є дійсність, а що – сюжетом для його нової книги. 
