Не-детектив «Терористка» Марини Мєднікової

Захопливий «коронований» роман. Сама авторкиня жанр свого твору визначає як «не-детектив». Проте, заплутаний гострий сюжет не позбавлений авантюрної родзинки. Звісно, не обійшлося і без детективного розслідування. Тут є все: поцілунки з Клінтоном, самба з принцом Чарльзом, журналістське розслідування, міжнародний скандал по-українськи, серія невинних смертей...

"Очамимря" очима бубабіста

Якщо ви побачили на прилавку сіро-буру книжку з досить привабливим болотцем на обкладинці, ви натрапили на те, що вам потрібно. "Щасливого плавання" - написано на не менш привабливому бункері. Що ж, попливли?

Відразу почну з того, що Олександр Ірванець - нестандартний письменник. Простота і невимушеність - риси, притаманні цьому авторові, але іноді, можливо, не варто вникати в суть написаного там, де цю суть шукаєш. Особисто я починав читати книжку з оповідання "Львівська брама". Вам раджу зробити те ж саме, тобто лишити заголовний твір "на закуску".

Рецензія на книжку Насті Байдаченко “Данс макабр. Танок смерті”

  Цікавість - це було найперше, що я відчув, коли взяв до рук цю книжку. Й справа зовсім не в екзотичній обкладинці зі середньовічним малюнком, й навіть не в не менш екзотичному фото авторки на зворотній стороні обкладинки зовсім не середньовічного стилю (хлопці, обережніше, це книжка все ж таки для читання; дівчата, не вмріть зі заздрощів). Й хоча обидві картинки безсумнівно заслуговують на щонайпильнішу увагу, не кажучи вже про сам текст, моє зацікавлення спричинив суто професійний азарт, цю книжку вже брали на рецензування але закінчити цю справу не змогли, "не витримала ніжна душа поета" бачте. Чому, мені й самому не зрозуміло, адже роман легкий та цнотливий (в кращому значенні цього слова).

Рецензія на книгу Ірен Роздобудько "Мерці"

Психологічний трилер Ірен Роздобудько "Мерці" написано занадто відвертим та добрим, щоб називатися трилером, але й "детектив" звучатиме штучно.

Перші рядки книги можна сприймати за кульмінацію, бо саме вони надані в короткій анотації на звороті. Не дивно, але Роздобудько все таки має власні відпрацьовані властивості, якими з перших рядків занурює читача в вир подій. Так само Роздобудько має і власну манеру написання, віддаючи перевагу психологічним аспектам на фоні детективного жанру.

Не дивлячись на те, що книга має досить відлякуючу назву та обкладинку, Роздобудько знов народжує кохання на фоні кримінальних подій, які спочатку носять містичний характер.

Рецензія на книгу Оксани Забужко "let my people go"

Рецензія на книгу Оксани Забужко "let my people go"

Як тільки я взяв цю книгу до рук, в мене виникла думка: "ось, ще одна книга-розповідь про Помаранчеву революцію", але... Відразу ж, у передмові, розвіялися мої стереотипи та ілюзії. Чому? Спершу я зрозумів одну просту річ: "яку розповідь про революцію я читав востаннє?". Роблячи археологічні розкопки у власних думках під впливом "let my people go", а точніше під впливом передмови, зрозумів, що жодної(!) розповіді про революцію не читав. Чому? Книга лише частково дає відповідь на це питання. Інша частка лишається нам на роздуми. Я дійшов висновку, що занадто голосно кричали ті, хто переміг і пішов до виконавчої влади, занадто великий бруд був вилитий на голови "помаранчевим" після безвідповідальних дій їх поплічників. Інші висновки зробите самостійно і частково в цьому Вам допоможе Оксана Забужко.

Протягом усієї революції письменниця описувала закордонним ЗМІ про ситуацію в Києві. Саме ці публікації викладені на сторінках книги. Не раджу читати підряд всі інтерв’ю та статті, занадто вже дратують багаторазові повтори одних й тих самих конкретних фактів, деякі з них вжиті в різноманітних публікаціях по п’ять(!) разів. Але це зовсім не значить, що ця книженція зовсім не цікава та інтригуюча.

Два різних погляди на книгу Ірени Роздобудько "Ґудзик"

Два різних погляди на книгу Ірени Роздобудько "Ґудзик"

погляд №1
За визначенням самої авторки - це психологічна драма, тобто під зовнішнім "всегараздом" вирують несамовиті порухи душі. Занурюючись в сторінки, плавно переходжу від співчуття героям, до копирсання у власному мікрокосмі.

"Люди - ви вільні!" Вони повсякчас нам це кажуть, а ми вперто продовжуємо шукати собі все нових і нових оков. Ось і Денис знайшов. Переповнений юнацькими мріями, він шукав слави і визнання. А знайшов її трохи божевільну, загадкову, оманливу. Її образ ніколи не міг зібрати докупи - в пам`яті виринав то чарівливий голос, то благородні рухи, то стрункий аромат парфумів, або звабливий обрис обличчя спалахував від вогника запальнички. Вона і стала хворобою на все його життя. Нездорове кохання породило недугу, яка не вщухала, а лиш прогресувала протягом двадцяти років.

Рецензія на книгу Світлани Поваляєвої "Замість крові"

Роман "Замість крові" Світлани Поваляєвої - це роман, який варто рецензувати хоча б тому, що завдяки ньому воскресає в нашій свідомості та субкультура, від якої залишились самі спогади - хіпі. Роман виданий серією "Бібліотека журналу "Четвер", передмова написана Юрком Іздриком, де він зазначає, що до вдалих знахідок авторки належить психологічно переконливе вміння писати від імені чоловічого персонажа. І ще він пише, що це гарний роман під поганою назвою. Додам від себе: роман з відлякуючою обкладинкою.
Сюжетна лінія трохи незрозумілого кохання та позбавленого конкретної мети пересування героїв з однієї тусівки до іншої. Поваляєва пише про той Київ, яким він був на початку 90-х, про хлопчиків та дівчаток, які шукали свободу, любов та справжність, а знаходили залежність від алкоголю та наркотиків. Не дивлячись на те, що в книзі майже нема лірики чи романтики, а українська мова поєднується з постійним вживанням ненормативної лексики та сленгу, ця книга про болісно втрачене кохання та життя, яке зображено в постнаркотичних та алкогольних станах. А ще тут є жахливі сцени процесу вживання наркотиків, які слабка психіка навряд витримає.